Розділ 20

Юхан з задоволеним обличчя ходив по дому, голився і наспівував якусь мелодію. Орест зміг лишень розібрати слова «Сьогодні сьогодні нарешті погуляєм. Сьогодні сьогодні нарешті політаєм». У звичний ранок Орест залюбки поцілив би в сусіда подушкою, щоб той дав ще трошки поспати, але не сьогодні. Сьогодні перші вихідні після навчання і вони нарешті йдуть в гості до Артура. Та не сам похід у гості так радували обох, а сам факт мандрівки, адже до тепер окрім вулиць від дому до школи вони нічого не бачили. Просто не було часу. Сьогодні мандрівка на базу Н-2 обіцяла багато цікавого.

Уже за мить двоє новобранці чимчикували вуличками житлового кварталу до залізничної станції «Зона спокою». Вперше вони самостійно без супроводу йдуть по базі Н-1. Таке запам’ятовується надовго. Цей ранок був особливим. Це повітря було надзвичайно свіжим. Так вони уже знали що тут на планеті на 20% більше кисню ніж на землі, тому дихалося надзвичайно легко. Час від часу їх обганяли звичні автомобілі та мікроавтобуси, але здавалося що до них немає нікому діла. Хлопці мовчали і насолоджувалися нарешті відносною свободою.

Ось перед ними подовгаста одноповерхова будівля станції. Якась вона своя, звична земна. Незабаром почувся звичний гудок і перед ними з’явився гарний сучасний швидкісний німецький поїзд типу Веларо. Він під’їхав тихо, двері відчинилися і хлопці опинилися в середині. Салон звичний для такого типу поїздів. Та Юхан і тут не втримався щоб не зіронізувати.

• В космос літають, а тут такий древній раритет. Не могли зробити тут хоча б Маглев на магнітній подушці.
• Юхан друже, ви знову незадоволені – підсмішкувато відповів Орест – Якщо на таких будемо в експедиції їздити то я тільки за. Комфорт, кондиціонер.

На наступній зупинці «Космопорт» вагон наповнився людьми, а за мить в’їхав в тунель і стало відчутно що він по спіралі починає спускатися вниз. Машиніст оголосив що наступна зупинка «Вокзал переходу». «Дивна назва» – подумав Оресте і з великою зацікавленістю вдивлявся у вікно, хоча там було видно майже нічого, лише темні стіни тунелі які пробігали на шаленій швидкості. Очевидно його цікавість привернула увагу пана, що сидів біля протилежної стіни вагону.

• Бачу новачки? – перепитав він ввічливо.
• Що помітно  - пожартував Орест.
• Сам таким був і перший раз навіть в тамбур вибігав. Дозвольте вам стати гідом. Мав би я тоді такого, швидше б соціалізувався. Мене звати Ігор – третій рівень допуску космомеханік – відрекомендувався незнайомець. Коли хлопці розповіли про себе він продовжив. – зараз ми звами спускаємся нижче рівня гори. Там є вокзал переходу. До речі паралельно з залізничним вокзалом тут є й автомобільний тунель, ну але на авто довше.

Допоки хлопці розмовляли, поїзд заїхав на добре освітлену станцію, яка нагадувала станцію метро. Виявилось що стінка перону була скляно. І за нею Орест побачив декілька тупикових залізничних шляхів на яких стояли добре відомі метро вагони типу «Е» і один з них він побачив під час приземлення. В один з них сідали люди в дивних одежах, явно не сучасного покрою.

• Пане Ігор а це що за метро – не втримався спитати Орест.
• А це наша вища каста Спостерігачі. Звідтіля вони вирушають в експедиції. Кажуть що звідси по усій планеті прокладені тунелі де їздять якраз ці старі вагони. Їх не шкода добивати тому їх якраз і застосовують на важких ділянках. Ну не знаю як воно там далі, бо я допуску туди не маю. То треба мати мінімум другий рівень.
• А що це за турнікет і рамки при переході на ту платформу? – не вгамовувався Орест.
• Друзі ми ж все таки на іншій планеті і звідтіля якраз розпочинається вихід на неї. Там не все так просто. Це карантинна зона. Туди щоб попасти ви маєте пройти контроль, переодягнутися. А назад ще строгіше – вас просто не випустять. Там доведеться відбути кількагодинну дезінфекцію та карантин перевірки. Але кажуть, що там непогано. Там є бар душові кабіни, тому скучати не доведеться.

Поки хлопці розмовляли, поїзд плавно рушив далі в тунель. Деякий час вони їхали рівним підземеллям і за мить знову почався спіральний підйом.

• Підйом буде довшим, адже Н-2 майже на 400 метрів вища. А ви до якої станції?
• Артур казав до Гранд Парк – відповів Юхан, який також уважно слухав пана Ігоря.
• О то вам до кінця. Там на відміну від Н-1 аж 8 станцій.

Через якийсь час поїзд виїхав на денне світло і перед хлопцями відкрилася абсолютно відмінна картина. Вони їхали містом з багатьма хмарочосами, хайвеями і навіть трамваєм. Оресту намить здалося що він у Нью Йорку. Єдина відмінність на вулиці дуже багато зелені.

• Ну ласкаво просимо в Н-2 – засміявся пан Ігор – моє найкраще місце у цій галактиці. Люблю тут гуляти. Я наразі виходжу, а вам через 4 зупинки.

Справді це була дивна мандрівка, яка на усіх 100% оправдала очікування хлопців. За мит кінцева де на пероні на них уже очікував Артур.

• До мене чи одразу в парк? – перепитав він.
• Та нам би трохи екскурсії? – пожартував Юхан.
• Я теж про це подумав. Тоді в парк – скомандував Артур – і вирушив попереду. – Хочете нарешті глянути на Novel з висоти пташиного польоту? У нас тут є непоганий оглядовий майданчик. Тільки прохання зняти усі годинники та інші блискучі предмети. То вимоги безпеки.

Хлопці дружнім товариством з піднесеним настроєм чимчикували алеєю просто велетенського парку. Здавалося що дерева тут росли сотні років. Між деревами проглядалися гарно покошені поляни на яких відпочивали люди і готували барбекю. Межі лісу просто не було видно. Згодом Артур звернув ліворуч на невелику алею. Через хвилин 20 Юхан та Орест побачили як дерева рідшають і перед ними відкрилася велетенська гора. Здавалося що її висота перевищує декількасот метрів.

• Це стінка кальдери древнього вулкану. Зараз на неї піднімемось технічним ліфтом – задоволено констатував Артур, побачивши здивований погляд гостей.
• Ех, велетенська – дивувався Юхана – Тож яким мав бути вулкан, що утворив цю кальдеру?
• Здоровенним, очевидно здоровенним – констатував Артур.