Розділ 4

Коли за вікном посадкового терміналу компанії «Круїз Карибіан» Орест побачив круїзне судно на якому йому доведеться провести не одну ніч він жахнувся. Здоровенна велетенська махіна з надбудовою у 18 поверхів. Це насправді лише те що зміг порахувати Орест, довжиною понад 300 метрів зблизька здавався навіть більшим за санаторії тисячники на курорті Трускавець, де Оресту неодноразово доводилось прогулюватися. «Оце шикардос» подумав Орест і зайняв свою чергу до терміналу на реєстрацію.

Справді посадковий термінал був з розміром майже як аеропорт і тут на пасажирів очікували майже всі ті ж процедури що і при реєстрації на посадку на літак. Єдина різниця що людей тут було значно більше і усі вони очікували посадки на одне і теж судно. Добре що Орест любив читати рекламні проспекти тож добре знав що для реєстрації треба було прибувати за декілька годин, адже народу тут було тисячі і тисячі і вони все прибували і прибували. В основному це були люди старшого віку пенсіонери, але стрічалися групи молодих людей які в також мабуть в ейфорії мандрів сильно матюкалися англійською на весь термінал.

Оресту до стійки реєстрації було ще далеченько, тож він вирва один з новинних журнальчиків яких тут було чимало у спеціальних стелажах. О дивина ось журнал Більд російською. Орест за журналістською звичкою швиденько перегорнув його, проте його увагу зупинила дивна публікація на останніх сторінках де переважно публікуються матеріали розважального характеру. Публікація «Іран вступає у зоряні війни» однозначно зачепила за живе Орестову цікавість, адже з юнацьких літ він був палким прихильником всесвіту «Зоряні війни» Джорджа Лукаса. А тут тобі така публікація і він її читає на американській землі – це було неймовірно. Так от у публікації йшлося про дивне зникнення в Ірані цілого заводу бойових дронів. Там розповідається коли зранку робітники прийшли на роботу за височенним парканом вони побачили пустку і спантеличеного сторожа який божеволів від того що пережив. Коли поліція почала його розпитувати що сталося. Той почав плести нісенітниці. Що мовляв вночі невідомо звідки на заводі з’явилося багато людей у дивній білій амуніції. Вони його виштовхали за територію приміщень і потім було просто стовп білого світла і все зникло разом із людьми. Представник поліції попросив описати, як ті люди були одягнені, але сторож не зміг зрозумілою мовою змалювати. Коли ж йому принесли довідник амуніцій у якому було зібрані усі існуючі і неіснуючі образи сторож впевнено показав на форма штурмовика імперії з кіноепопеї «Зоряні війни». Зрозуміло що зі сторожем діялось щось на грані божевілля, або той добряче хильнув перед роботою і передивився усі картини цієї франшизи. Проте загадкою залишилось де подівся завод з усім обладнанням за одну ніч.

«Я думав що на такий дешевий фуфломіцин здатні тільки наші ЗМІ» - розмірковував Орест перебуваючи в черзі до своєї стійки реєстрації - «та ні видно то з Америки прийшло. І тут люблять усіляку аномальщину». Орест згорнув журнал в рулон і за звичкою засунув його собі за пояс під піджак. Стара професійна звичка.

«Сер, ваші документи, квиток, паспорт» -  звернулася до Ореста білозуба красуня, яка немовби зійшла зі сторінок журналу Плейбой. Орест зачаровано дивився на неї з посмішкою людини яку нещодавно стукнули кувалдою по голові. «Сер ще раз прошу вас документи, паспорт і квиток. А також кладіть свої речі для контролю на сканер.». Орест схаменувся і щось булькочучи почав діставати з кишень документи не зводячи очей з декольте працівниці терміналу. Приємна американка посміхнулася, поставила штемпеля у потрібних місцях і показала рукою що слід йти до офіцера безпеки. І ось тут на Ореста очікував сюрприз: офіцер раптово напружив зір, обличчя його змінилося, він схопився за револьвер і крикнув Оресту щоб той руки поставив на стінку а ноги на ширині плеч. Далі він підійшов з-заді як в типових американських бойовиках і почав обшук. «Видно та лярва з зубами пожалілася на мене» - огризнувся мовчки Орест. Та коли офіцер вийняв з-за пояса журнал Більд, в той момент дозволив Оресту повернутися і пояснив англійською «прошу пана не робіть більше так з журналом коли йдете на контроль, бо на наступний раз може хтось вам і ногу прострелити. Вибачте, можете підніматися на судно».

«Я дурак – картав себе Орест, як я міг не подумати, що в мене з-заді журнал випирав. Добре що їх налякала думка про зброю, а могло бути гірше, та білозуба могла подумати що я в штани наробив». От так чимчикуючи по терміналу Орест подумки аналізував ще одну ситуацію. Йому здалося, що коли його обшукував офіцер безпеки, він краєм ока запримітив ту дивну компашку з дивними валізами, яка їхала з ним у поїзді. І що цікаво їх ніхто не обшукував їх ніхто не зупиняв. Вони просто пройшли зі своїм дивним багажем повз столики реєстрації і направилися на посадку.

Отак роздумуючи Орест опинився у гарному височенному вестибюлі з багатьма сходами і ліфтами

• Прошу пана де ваш посадковий талон. Мене звати Сільвія і я буду вашим гостьовим менеджером протягом круїзу.
• Він у мене десь в сумці, я потім вже на кораблі пред’явлю
• Вітаю, ви уже на кораблі гляньте у вікно будь-ласка – порекомендувала Сільвія

Орест підійшов до вікна і був здивований. Виявляється з терміналу на корабель вів критий коридор-пандус, тож момент посадки він просто і не помітив. Він оперативно знайшов свій посадковий талон і передав Сільвії. Після реєстрації Орест отримав ключ-карту від своєї каюти і Сільвія підказала як Оресту краще дістатися своєї каюти.

А далі були коридори і ще раз коридори. Нарешті потрібний номер. Орест відкрив двері і був приємно як задоволений так і здивований. Його каюта очевидно була з дешевших, оскільки у ній не було вікон чи ілюмінаторів. Проте у ній було гарне велике двоспальне ліжко, санвузол з душем та туалетом і гарні меблі. Роль вікна виконував вертикальний телевізор на якому транслювалося море. Окрім цього в каюті був і звичний великий телевізор. «Ну доведеться більше гуляти на свіжому повітрі щоб не захворіти на клаустрофобію» -дав вголос він собі пораду і рухнув на ліжко. Воно було м’яке зі свіжою постіллю. «От щось перекушу і спати».