Розділ 8

Кріс

- Ель, будь ласка! Я більше не можу! Давай хоч у кафе зайдемо. У мене зараз шлунок до хребця прилипне.

Зараз я неймовірно шкодувала про ті не з'їдені оладки! Одного чаю явно замало моєму організму. Особливо з такими-то навантаженнями. Ми вже магазинів вісім обійшли!

- Ось і добре! Тобі не завадить скинути пару-трійку кілограмів.

- Що? Я у чудовій формі!

З місця не зрушу більше! Тільки в напрямку їжі. Півжиття готова віддати за чашку кави і круасан.

- Кріс, ти не влізла в ту шикарну червону сукню!

- Вона сорокового розміру. - обурилася я. - У неї тільки дистрофік вліз би! І ні, я категорично проти голодування.

- Гаразд, тендітна моя. Ходімо погодую тебе.

Боже, дякую тобі!

Ми пішли прямісінько до ресторану. І не до аби якого, а до одного з найдорожчих у місті.

- Ель, я ніколи там не була. Може краще в піцерію завітаємо? - занепокоїлася я, згадуючи, скільки готівки в мене залишилося в гаманці і скільки лежить на картці, після нашого шопінгу.

- Ні! Кілька днів тому я тут обідала з Лісорубом. Тут справді дивовижне запечене м'ясо з овочами. Ти повинна це спробувати.

- Головне, щоб мені потім грошей вистачило, - пробурчала собі під ніс. Я й так усі свої заощадження віддала на цей шопінг. А ні зарплати, ні роботи в мене тепер немає.

- Я пригощаю! - підморгнула подруга і потягнула мене за руку.

Посмішка Елі потьмяніла, щойно ми увійшли всередину.

Біля дальнього вікна сидів його величність бос, він же Дроворуб, а його супутницею була розкішна блондинка з тонкою талією, довгими ногами, які виставила на загальний огляд і не менш приголомшливим бюстом, який майже не заслоняла напівпрозора ганчірка.

Чоловік сидів до нас спиною і не помітив наближення Елі.

- Добрий день, Костянтине Веніаміновичу. - від посмішки подруги чоловік насупився і навіть потягнувся за склянкою води.

- Вітаю, Еллі та її прекрасна супутниця. Бажаєте приєднатися до нас?

- З радістю!

Подруга рішуче сіла поруч із босом і як ні в чому не бувало почала вивчати меню.

Їсти мені хотілося шалено, тому я присіла поруч із блондинкою, яка спантеличено дивилася то на нас, то на чоловіка. А цей гад, намагаючись приховати посмішку, уважно розглядав Елю.

- Костя, я думала ми зустрінемося в більш особистій атмосфері, - подала голос незнайомка. Краще б вона мовчала.

Еля відірвала погляд від меню і тепер чекала відповіді боса з не меншою цікавістю, ніж його супутниця.

- Аліна.

- Аміна, - поправила його дівчина.

- Так, вибач, Аміна. Думаю, цей ресторан чудово підходить для розмови. Адже ти мала показати мені проект котеджу. А дівчата заодно висловлять свою думку. Погляд зі сторони іноді дуже корисний.

Блондинка знітилася, а Еля насупилася і відклала меню вбік.

- Я здається забула папки в машині. - видала ця красуня. - Може іншим разом?

- На коли ви збираєтеся перенести зустріч? - Еля відкрила свій планшет і завантажила розклад боса. - Я, як тимчасовий секретар Костянтина Веніаміновича, допоможу вам визначитися.

Еля бездоганно грала роль дуже відповідального співробітника. Її уважний, трохи стурбований голос заслуговував на Оскара.

- Я... мені потрібно подивитися свій щоденник.

- Добре. - Еля не прибрала записи, а вичікувально подивилася на Аміну. Її погляд буквально змушував дівчину цієї ж миті знайти горезвісний блокнот.

- Знаєте, я напевно сходжу в машину і принесу проєкт.

- Чудово! - мені здається, навіть маніяки не посміхаються так шалено, як подруга зараз.

Аміну немов вітром здуло.

Плечі боса давно тряслися від сміху, який він намагався приховати за кашлем.

Його врятував офіціант, що підійшов. Їсти хотілося страшенно.

- Сьогодні вранці ви пішли з роботи, зіславшись на прорвану трубу.

Я опустила погляд. Прокляття, здається, ми попалися!

- Костянтине Веніаміновичу, я якраз усунула неполадку і приїхала в торговий центр за новим килимом.

Я сховала посмішку. Звичайно, килим! В Елі його й не було ніколи. Вона обожнює ходити босими ногами по дому і відчувати прохолоду паркету.

- А це? - чоловік кивнув на два пакети.

- Це моє. У мене сьогодні відповідальний захід. - не було бажання влазити в їхню розмову, але речі справді належали мені, і якщо хтось спробує їх відібрати, я вчеплюся мертвою хваткою. Другого такого забігу по магазинах я не витримаю.

- Ми зустрілися кілька хвилин тому і вирішили перекусити. - Еля навіть не запнулася, відверто обманюючи боса.

- Чудово. Тоді я вам допоможу з килимом. У мене якраз вільний час є. До того ж вам не доведеться замовляти доставку - у мій хаммер влізе килим будь-якого розміру.

У цей момент я б почервоніла і покаялася, але Еля лише підняла підборіддя і подякувала чоловікові.

Невже вона стане купувати килим?

Телефон боса задзвонив і чоловік підняв слухавку. Він мовчки вислухав співрозмовника, сказавши на прощання лише одну фразу:

- Так, звісно. Усього доброго.

Відклавши телефон, він подивився на подругу:

- Через вас мені відмовляє вже третій дизайн. Якщо я не знайду іншого, то займатися моїм будинком будете ви самі, зрозуміло?

Еллі закотила очі:

- Та заради бога!

- Хочете сказати, що це так просто? Що ви можете підібрати мені потрібний інтер'єр?

- Якомога більше вільного простору, світла, мінімалізм у всьому, особливо в декорі. В оздобленні використовувати максимально природний матеріал: камінь, дерево, шкіра. - відповіла Еля, погладжуючи обідок склянки пальцем.

- Вас прийнято! Вітаю.

- Що? Я й так поєдную посаду вашого секретаря і працівника економічного відділу!

- Вас ніхто за язик не тягнув! - справедливо зауважив чоловік.

Нам нарешті подали страви. Висловлювати все при офіціантові Еля не стала, а пізніше голод узяв своє.

Подруга не приховуючи невдоволення шматувала нещасний шматок м'яса, а я насолоджувалася своєю пастою. З кожною хвилиною я дедалі більше переконувалася, що Еля і бос ідеальна пара. Чоловік врівноважує запальну і надмірно емоційну дівчину своїм спокоєм і незворушністю. Він немов непорушна скеля. Я посміхнулася своїм думкам і тут же натрапила на погляд чоловіка.