Розділ 5

Кріс

Телефон опинився під ліжком на віброрежимі. Відправлені смс я відкривала тремтячими руками.

Марино! Я звільняюся, працювати в твоєму зміюшнику нестерпно!

Я застогнала. Коротко, по суті і Марина після цього мене назад не прийме. Про стару роботу можна не згадувати! Чудово! Немов на підтвердження моїх думок, відкрила і прочитала відповідь від начальниці. Про зарплату можна забути - це матеріальна компенсація, за те, що я не відпрацьовую два тижні. Трудову книжку можу забрати в понеділок.

Повідомлення, що написала сестрі, відкрила вже нервово, без страху, готова до всього! Ну, майже. Читаю і не вірю, що написала подібне. Добре хоч не обізвала Мар'яшу, але слова жорсткі, хльосткі і вишенькою на торті моя заява про швидке весілля!

Уже стогнати немає сил, просто впала на ліжко і почала розглядати стелю, молячись, щоб усе це виявилося кошмаром.

Як за один вечір я примудрилася зруйнувати все своє впорядковане життя?

Сил дивитися, що мій розбурханий алкоголем мозок написав Ромі не було. Я банально боюся. Дорахувала до трьох, майже вмовила себе і тут телефон у руках ожив. Дзвонила Елька.

Чорт! Брехати я не вміла, а розповісти все як є язик просто не повертався, вона точно мене за комірець на весілля потягне, здасть до рук цього нахабного й самозакоханого мільйонера, ще й інструкцію із застосування надасть.

Не відповісти теж не можна - примчиться з перевіркою. Чи вже? У двері подзвонили. Я скинула виклик і пішла здаватися.

Хоча є надія, що натиск Елі змусить втекти Макса з моєї кухні й подалі від моїх оладушків.

З «нареченим» зіткнулися в коридорі.

- Ти б одягнувся!

Чоловік лише усміхнувся:

- Мене й так усе влаштовує.

Я закотила очі. Зрозуміло. Вирішив вражати всіх своїм ідеальним пресом і низько посадкою джинсів. Ну, ну. Цим Ельку не вразити. У неї на роботі такі зразки ходять, що австралійські пожежники біжать у спортзал терміново качатися!

Відчиняла я двері з легкою посмішкою, вже уявляючи, як обламається зараз цей піжон, але не врахувала, що можу помилятися. Що в гості завітала не улюблена подруга, а сестра з люлькою попереду!

- Привіт! - вона тут же вручила мені в руки Арішу і поставила в передпокої дві сумки.

Макс виглянув з-за дверей і уважно подивився на сестру.

- Доброго дня. - вимовив він таким тоном, що навіть у мене по спині озноб пробіг.

- Ой, а я вам завадила? - Мар'яша захлопала очима і здивовано втупилася на мене, чекаючи пояснень.

- Наречений Христини - Макс. - представився чоловік, влізаючи в наш мовчазний діалог із сестрою.

- Мар'яна - сестра Кріс. - насторожено відповіла вона, насупивши брови.

- А ви хіба не отримували вчора повідомлення? Христина вам же написала, що не зможе сидіти з Арішею. У нас купа справ, весілля на носі.

Я продовжувала мовчати і тримати люльку з Арішею. Пем'яниця солодко спала, притискаючи до себе плюшевого маленького зайчика, якого я їй купила в минулу нашу зустріч.

- Я думала це жарт. Кріс!

Мар'яна явно хотіла, щоб я втрутилася, але мені і з Арішкою було добре.

- Ніяких жартів. Я серйозний у своїх намірах зробити Христину своєю дружиною. Слава богу, на випадкові статеві зв'язки не страждаю, та й у Кріс немає більше сестри, тож, гадаю, все в нас має бути чудово.

Мар'яша блідне, я просто дерев'янію.

Він реально сказав це все в обличчя моєї сестри? Боже! Що ще я встигла йому розбовтати по п'яні?

- Ніхто не планував такого. Я не хотіла ставати на заваді у сестри, і я сподіваюся, що ми коли-небудь налагодимо наші стосунки.

Мар'яша перевела погляд на мене і простягнула руку, бажаючи забрати Арішку. Я мовчки віддала сплячу дитину. Усі слова застрягли в горлі.

- Будь щасливою, - прошепотіла вона мені, прощаючись.

Двері за сестрою зачиняв Макс, а я так і залишилася в коридорі.

- Ти знайомий із таким словом «тактовність»? Ти, як слон у посудній лавці!

Усе своє невдоволення я виплеснула на чоловіка. Приперся до мене з безглуздим договором, з'їв ціле місто оладок і образив мою сестру! Наші з нею стосунки не його справа! Я не просила мене захищати!

- Краще бути величезним, незграбним слоном, ніж м'яким і пухнастим килимком, об який усі так радісно витирають ноги!

- Що? - ахнула я. - Ти мене килимком назвав?

- Христино, послухай...

Макс спробував доторкнутися до мене, але я відбила його руку.

- Це ти послухай! У мене було чудове, спокійне життя...

- Ти хочеш сказати нудне і безперспективне. - перебив мене цей містер засранець.

- У мене була робота! - я стояла на своєму. Тепер у мене негаразди. Скоро платити за орендовану квартиру, а грошей немає.

- Нудна і рутинна! Ти не могла на ній розвиватися, шити за своїми ескізами. Досить літати в хмарах і триматися за стабільність. Ти здатна на більше.

- Тобі-то звідки це знати! Ти бачив мене всього один раз у житті і то п'яною.

Я шалено злилася, а Макс навпроти всім своїм виглядом демонстрував спокій, і це дратувало ще більше. Я виглядала примхливою істиричкою, навіть у своїх власних очах!

- Я в тебе вірю, чому ти сама не хочеш повірити в себе? - його запитання вибило в мене ґрунт під ногами. - Гаразд, ось моя візитка. Твій номер у мене є. Давай ввечері поговоримо, як дорослі люди.

Макс швидко взувся, одягнув на себе футболку і накинув шкіряну куртку. У його руках уже були ключі від машини і телефон.

- Бувай, руденька. - чоловік сліпуче посміхнувся мені на прощання і пішов.

Я ж поплелася на кухню.

Невже я килимок? Мені кортіло плакати від образи. Слова Макса зачепили щось важливе всередині, з'явилася злість на себе, на близьких, які користувалися моєю любов'ю до них!

Як мама могла прагнути дати щастя одній доньці за рахунок іншої? Чому батько не став втручатися? Зазвичай він завжди приструнює маму, а тут просто відійшов убік.