Розділ 4

Кріс
Голова паморочилася, я насилу розплющила очі, щоб одразу ж заплющити їх від яскравого світла, яке лунало з відчинених вікон. І навіщо я тільки вчора зірвала штори і викинула їх на смітник? Непогані ж були по своїй суті, принаймні з своєю функцією справлялися! 
Застогнавши, я перекотилася на бік і уткнулася носом у чиїсь груди. Тепер уже мої очі відчинилися швидко, забувши про світло, головний біль і солодку дрімоту. 
Це ще хто? 
У моєму ліжку лежав чоловік. Голий! Незнайомий! 
Я прикусила губу, щоб не скрикнути. 
На маніяка він не був схожий, але сам факт, що я когось підпустила до себе ближче ніж на два метри, вибивав із колії. Після Роми в мене нікого не було. Я навіть на побачення не ходила, уникала будь-якого флірту, не кажучи про щось більше. І раптом аж цілий голий незнайомець у моєму ліжку!
Що ж мені тепер робити з цим зразком мужності та харизми? Я уважно подивилася на спокійне і навіть умиротворене обличчя чоловіка, який безтурботно спав, нахабно поклавши свою лапищу на моє оголене стегно.  
Чорне волосся, акуратна, явно вистрижена барбером борода, правильні, вродливі риси обличчя і ... мій погляд опустився нижче. Так природа явно не поскупилася з подарунками і спортзал незнайомець не тільки в журналах на картинках бачить. 
Якби Елька стала свідком того, що відбувається, то точно заявила б щось вульгарне й однозначно дала б пораду не випускати красеня з ліжка. Подруга не розгубилася б і не лежала б колодою, думаючи, як уникнути незручної розмови і швидше виставити з квартири карколомного незнайомця.
- Доброго ранку, розумничко, - хлопець усміхнувся. - Мене, до речі, Макс звуть, а не «містер шикарна посмішка».
- Що? - ахнула я.
- Клич мене просто Макс. - він потягнувся на ліжку, немов усе, що відбувається, було нормою. - А тебе як звуть? 
Я застогнала і закрила обличчя руками. Він не знає, як мене звати, я не пам'ятаю, де ми з ним взагалі зустрілися. Боже ти мій, як я тільки примудрилася так попасти?! Так все!
- Збирайся, Макс! Речі в руки і па-па. 
Чоловік засміявся.
- А як же сніданок або хоча б філіжанка кави? Взяти мій номер телефону і пообіцяти зателефонувати пізднійше? 
Він відверто насміхався з мене.
- Гаразд я прийшовся не до смаку вранці, але як же наш договір? Даєш задню? Виходить, відкрити своє ательє більше не мрія століття? 
- Ательє? Звідки ти знаєш? Що за договір? 
Я розгублено дивилася на чоловіка, намагаючись зрозуміти, як так вийшло, що він знає про мою мрію, але не знає мого імені?
- Хтось вочевидь не вміє пити. Розповім за чашку чорної кави з молоком і двома ложками цукру! 
- Що? 
Я багато разів чула приказку, що нахабність - друге щастя, але вперше бачила таку яскраву демонстрацію цим словам!
- І я перший у душ!
- Хіба чоловіки не полюбляють гірку каву? - це все, що встиг згенерувати мій невиспаний і ошелешений ранковим підйомом розум.
- Тільки не я. Дві ложки цукру! - нагадав він і, підскочивши з ліжка, продемонстрував мені шикарний, накачаний торс і не менш привабливу дупу. Чорт, у нього навіть ноги не криві й хода нормальна, а не клишонога!
Де таких тільки роблять?  І головне, де я, звичайна дівчина, могла перетнутися з цим напівбогом? 
Любитель солодкого зник у коридорі, а я, обмотавшись ковдрою, встала з ліжка. 
Мені знадобилося п'ять хвилин, щоб переодягнутися, застелити ліжко і почати готувати сніданок. Ця функція вже давно виконується в мене на автоматі. Останні п'ять років я щоранку годувала всю сім'ю вранці. Все ніяк не відвикну, що останній рік живу сама. Єдиний прогрес - це масштаб лиха. Я навчилася готувати не на чотирьох, а на двох. Може песика завести, щоб не пропадала зайва порція?
Макс виявився не тільки солодкоїжкою, а й копушею. Вибрався він із ванної лише тоді, коли я насмажила невелику гірку оладушків. 
- Ух, ти. - зрадів хлопець і тут же сів за стіл. - А мед є? 
Я дістала банку з шафки і поставила навпроти нового знайомого.
- Отже, ти обіцяв розповісти. - нагадала я причину своєї доброти, міцно стискаючи трав'яний чай, стоячи біля плити. 
- Не присядеш? - співрозмовник вказав на вільний стілець, я заперечно похитала головою.
Хлопець усміхнувся:
- І імені свого не скажеш?
- Христина. - знехотя відповіла я, виходячи на слизький лід компромісу.
- Ось і познайомилися. - задоволено посміхнувся хлопець і відкусив майже половину оладки. Оце проглот!
- Ну то що розкажеш чи так і будеш їсти оладки? - я надала своєму голосу всієї суворості, на яку була здатна, але не особливо вразила нахабу.
- Якщо коротко: ти вчора вирішила, що бути розумничкою дурня, і наважилася круто змінити своє життя і здійснити заповітну мрію. Щоб не дати задній хід, ти вчора відправила смс начальниці, сестрі і колишньому нареченому!
- Що? - даремно я не присіла, зараз ноги перестали мене тримати і я почала з'їжджати на підлогу, але мене підхопив хлопець і одразу ж посадив до себе на руки.
- Але є і хороші новини, ти виходиш заміж за мільйонера і він дарує тобі ательє! Клас?
Я розгублено дивилася на хлопця. Що він за маячню несе? Який ще мільйонер? І...
- Це ти чи що мій обранець?
- Я! - гордо відповів мені цей містер досконалість, засліплюючи посмішкою.
Тепер зрозуміло звідки така зарозумілість. Мало того, що вродливий, так ще й багатий! Впевнена, на нього дівчата вішаються зграями... Стривай!
- А чому саме я? У тебе що, кращої кандидатки не знайшлося?
У кохання з першого погляду я не вірила. Точніше, не в цьому випадку! У цього Макса на лобі величезними літерами написано « Бабій». Схаменувшись, я злізла з його рук.
- Обережно! - обурився мільйонер-красень, який мало не впустив оладок. 
Зрозуміло відповідати мені поки все не з'їсть ніхто не буде! Я кинувши незадоволений погляд на несподіваного нареченого, поспішила до зали. Мені потрібно знайти телефон і прочитати, що я там написала!