Розділ 1

Днем раніше...

Кріс

На весну я чекала, як на диво! Я вірила, що вона прийде й зведе нанівець усе погане, що сталося зі мною за цей рік. Я зрештою заслуговую на це!

- «Не вийшло почати нове життя з першого січня? Почніть із березня - весна чудовий привід!» - прочитала Елька з телефону і виразно подивилася на мене.

Я ледаче помішала трубочкою лате і зиркнула на подругу.

- Завтра перший день весни. - дівчина примружилася і піддалася вперед, насідаючи.

- Добре! - здалася я.

- Кріс, я серйозно! Не смій іти на поводу своєї божевільної родини і...

Сповідь Ельки перервала мелодія мого телефону. На екрані висвітилося фото моєї сестри. Навіть більше, моєї двійнята. Ми не були схожі як близнюки, але риси обличчя, навіть міміка - усе вказувало на рідні стосунки. Щоб сильніше відрізнятися від Мар'яни, я вже рік фарбую волосся у вогненно рудий і завиваю його у великі локони. Сестра ж носить довге ідеально пряме і гладке волосся каштанового відтінку з невеликим червоним переливом. Дуже стильно і підкреслює білосніжність її шкіри.

- Не бери слухавку! Тобі давно пора внести цю стерву в чорний перелік контактів! - Еля зашипіла розлюченою кішкою і спробувала відібрати в мене телефон.

- Потрібно відповісти. Так не можна. Адже вона моя сестра.

Не звертаючи увагу на невдоволення подруги та її бурчання про родичів, з якими і ворогів не треба, я прийняла виклик.

- Привіт, сестричко! Виручай, а? Мама з батьком завтра йдуть на ювілей до начальника Пал Палича. Ну, ти ж пам'ятаєш його? Загалом, не піти не можна, а мені малу ні на кого залишити! Ти ж тітка й Арішка тебе любить. Візьмеш її на вихідні? Будь ласка!

Я застигла з телефоном, не в силах навіть видихнути, не те, щоб відповісти.

Аріша... заради цієї маленької людини, я рік тому відмовилася від коханого чоловіка, сама зняла з себе фату, щоб віддати її сестрі. На весіллі бути присутньою не змогла. Жити поруч і дивитися на їхню сім'ю - теж. Тому й поїхала з рідного міста, покинула все і вся. І ось. Сестра вже втретє просить мене посидіти з малою, крихітною дівчинкою, у якої його очі і мої риси обличчя. З дівчинкою, яку так легко прийняти за свою власну...

- Кріс! - Мар'яна вимагала відповіді.

- Я не можу. - видавила із себе нарешті.

Після минулої такої зустрічі, Елька тиждень мене до тями приводила.

- Кріс, але ж ти знаєш, який завтра день. Я б не просила, щиро, але мені більше нема до кого звернутися. Я нікому іншому не довірю Арішу, тільки тобі.

Я прикрила очі, щоб не дати сльозам зірватися з вій.

Чи знаю я який завтра день?

Ще б пак!

Ми з Ромою ні секунди не думали, обираючи дату весілля. Усе було просто. Двадцять п'ятого грудня ми з ним познайомилися на вечірці в друзів, відзначали Різдво. Танцювали, сміялися і навіть поцілувалися, але забули обмінятися телефонами. А потім я думала, що ми вже й не побачимося, точніше, що в нього таких, як я, мільйон знайомих і нічого чарівного й не було. Усе сама придумала.

Він знайшов мене через тиждень, у перші дні нового року. Я вийшла з дому і побачила Рому з величезним букетом квітів.

- Знайшов! - розплився він щасливою посмішкою і тут же підхопив мене в обійми, щоб закрутити.

- Моя! Нікуди не відпущу! - заявив мені хлопець, щойно мої ноги торкнулися землі.

Я й не знала, що відповісти на такі гучні заяви, адже це наша друга зустріч, але якщо хлопець шукав мене, то виходить... Моє серце зрадницьки забилося, малюючи картини, що були підглянуті в американських мелодрамах. Власне все в нас так і було: прогулянки нічним містом, одне морозиво на двох, поцілунки крадькома та широкі романтичні жести. Я настільки літала на крилах кохання, що нічого не помічала: ні Мар'яшкового відчуження, ні зростаючого живота... А коли помітила, то довелося витирати сльози сестрі.

- Кріс, ти ж знаєш, що я не така безтурботна, як можна подумати! Так, вибухаю іноді, відпалюю, але в листопаді, відзначаючи День Студента, навіть не знаю, що сталося! Затемнення якесь, їй Богу! Просто він був такий шикарний, вродливий, мужній і я подумала - ось він герой мого роману!

- Мар'яш, а ти з ним бачилася? Говорила про малюка?

Сестра заридала ще сильніше, а потім зізналася:

- Я навіть імені його не знаю! Вранці прокинулася з ним на дачі Костика і так соромно стало, що втекла.

- То давай дізнаємося в Костика, як звали його друга? - запропонувала я, подаючи сестрі чергову хустинку.

- Не можу, Костик поїхав до батьків у штати, повернеться тільки влітку.

- Ну, має ж бути якийсь вихід?

Вихід знайшовся сам, коли я привела свого Ромку знайомити з родиною. Мар'яша тоді якось різко зблідла, але я списала все на її становище.

Весілля ми вирішили не зволікати, до того ж пропозицію і подачу документів до РАЦСу ми встигли зробити до знайомства з ріднею. Щасливі клопоти займали всі думки і рожеві окуляри мені ніхто не зняв.

Правда відкрилася за тиждень до весілля.

Мар'яша не витримала і зізналася, кусаючи губи, витираючи сльози і притримуючи рукою вже кругленький животик.

Я не знала, що робити. Я люблю Рому, а він мене, але як же бути з Мар'яшею і малюком?

Тато, коли все дізнався, набив обличчя Ромці. Мама стала мене вмовляти відійти в сторону:

- Христиночко, ти у мене така вродлива, молода. У тебе все життя попереду, а хто Машку-то з пузом візьме в дружини? Ми зараз не про себе, а про дитину думати повинні. Ти ж її рідного батька позбавиш! Донечко, ти в мене така розумничка, я знаю, ти вчиниш як слід.

Проридавши два дні, я зібрала валізу і поїхала в сусіднє місто до Ельки. До весілля все було готово і першого березня в моїй фаті моя сестра виходила заміж за мого нареченого.

Так що так! Я знаю, який завтра день!