۞۞۞

Зграя голодних вервольфів. Вони дивилися на мене, і їхні очі хижо виблискували. Зуби вискалені, з прочинених ротів виривалося нетерпляче нерівне дихання. Вони височіли наді мною, готуючись розірвати. Їх були сотні, вони оточили мене, і я почувався маленьким і слабким, беззахисним перед цим безжальним натовпом хижаків.

Так, стоп, зберися, Садж. Хіба це вервольфи? Лише молоді голодні вовченята. І не тобі досвідченому старому оркодаву їх боятися.

– Мене звати Магістр Саджар Ранддар, і я експерт з магічної безпеки. Мій друг декан Вінтерхарт попросив виступити перед вами з мотиваційною промовою про програмагію. І головною умовою було не лаятися. Гном мені в дупло, та жодних проблем!

Від сміху й усмішок стіна льоду розтанула, і вони були готові слухати мене далі. Жодна магія не зламає лід відчуження краще, ніж жарт, приправлений брудною оркською лайкою.

Тоді я працював у П'ятигранній Цитаделі Міністерства Оборони й відповідав за системи магбезпеки. Без удаваної скромності скажу, що мене справедливо вважали одним із найкращих програмагів Мерканської Імперії, тому саме мені довірили створення знаменитої непроникної Вогняної Стіни, що охороняє доступ до сховища найнебезпечніших артефактів.

Але от виступати перед глядачами я не вмів. Особливо перед студентами. Мотиваційний спікер із мене, відверто кажучи, як з огра балерина. Не сказати, що я боявся, виступаючи перед молоддю у великій потоковій аудиторії. Радше я не знав, про що мені говорити. Я підготував якусь промову, але вона здавалася мені пихатою і безглуздою. Тож вирішив імпровізувати, адже в програмуванні це виходило в мене найкраще – слухати свій внутрішній голос і діяти нестандартно.

– Ви всі зібралися тут тому, що вирішили присвятити своє життя вивченню програмагії. І ні, я не обмовився, саме все життя і саме вивченню. Адже всі ми, одного разу ступивши на цю стежку, змушені постійно вчитися. Коли я був молодим студентом із Хіндаха, мені здавалося, що ось зараз я все вивчу й одразу ж стану найкрутішим програмагом Імперії. Напишу якесь особливо хитромудре заклинання і розбагатію на цьому.

Стримані смішки підтвердили, що очікування моїх слухачів не дуже відрізнялися від моїх.

– Але ось минуло вже півтори сотні років, у мене посивіла борода, а я продовжую вчитися. Вивчаю нові мови програмування, нові рішення у сфері магічної безпеки. Конкурентні продукти, нові напрацювання, всілякі статті та дослідження, що дають мені змогу не просто залишатися одним із провідних спеціалістів у своїй сфері, а й допомагають мені не залишитися за бортом у цьому потоці магічної науки.

Я погладив свою сиву бороду, про яку щойно їм говорив, і продовжив, доки їхню увагу не змило тим самим швидкоплинним потоком магії.

– Вам усім доведеться багато років учитися і суворо гарувати, поки ви зможете хоч чогось досягти. Це жорстокий ринок із нещадною конкуренцією. І щоб домогтися успіху на ньому, вам потрібно буде дуже, дуже постаратися. Потрібні нелюдські зусилля, ночі без сну і відпочинку, почервонілі від зубріння і вирішення завдань очі. Поразки та розчарування, криза віри в себе і свої сили. Або просто махнути чарівною паличкою і сказати: "Хочу стати крутим програмагом, просто зараз!".

Дружний сміх тепло зустрів мій жарт, хоча я був упевнений, що дев'яносто відсотків із них ніколи не користувалися чарівною паличкою. Їхнє покоління виросло вже в епоху портативних терміналів, усіляких магічних артефактів і голосових помічників.

А я в їхньому віці не просто користувався чарівною паличкою, а й працював на підробіток в майстерні, що їх виготовляла, писав магічний код заклинань, щоб наділити паличку всіма її властивостями.

Власне, нічого не змінилося, і я й зараз це роблю. Просто замість банальних побутових чарівних паличок я займаюся комплексними системами безпеки для уряду Імперії. І для цього в мене є ціла команда, хоч я й сам постійно працюю з кодом за своїм терміналом.

Адже вся насолода програмагії саме у тому, щоб спостерігати, як рядки написаного тобою коду перетворюються на потоки енергії та керують матерією. Відчувати, як те, що ти пишеш, робить цей світ кращим. Це справжнє диво.

– Не подумайте, що я намагаюся вас демотивувати, – продовжив я, ходячи вздовж кафедри й оглядаючи амфітеатр великої аудиторії, куди з нагоди виступу знаменитого Магістра Ранддара набилося під три сотні охочих послухати, – Винагородою за всі ваші піт, кров і сльози буде успішна кар'єра в найпопулярнішій і найпрогресивнішій індустрії нашого часу.

Зал затих і за блиском очей я зрозумів, що саме це вони й хотіли почути.

– Програмагія дала мені багато хорошого. Я заробив гучне ім'я у сфері магічної безпеки. Заробив достатньо грошей, щоб піти на пенсію і пити свій улюблений витриманий високогірний імбирний віскі. Я заробив репутацію нестерпного старого, буркотуна і лихослова. І цілу низку хвороб, спричинених постійним сидінням за екраном терміналу.

Смішки в залі оцінили іронію моїх сумнівних досягнень.

– Що, я знову не надто вас мотивую? – я обвів поглядом усі ці молоді обличчя, які чекають від мене якоїсь вищої мудрості або бодай кілька лайфхаків, шорткатів і чітів. – А хочете знати, що мотивує мене щодня продовжувати вчитися і важко працювати? Ну крім жадібності та марнославства, звісно?

Аудиторія згідно зашуміла, почулися окремі запитання та коментарі.

– Насправді бажання довести самому собі та іншим, що ти найкращий у своїй справі – це не гординя. Це чудова внутрішня мотивація. Магія – це все ще незвідана територія. Ми вивчаємо магію лише якихось півтори тисячі років, але досі невідомого набагато більше, ніж відомого. Ми продовжуємо знаходити могутні артефакти древніх, які досі працюють. І що найголовніше, ельфи їх забери, ми часто не розуміємо, як саме працюють ці гномані артефакти. Хай вибачить мені декан Вінтерхарт.

Ледь помітним помахом палички я активував заздалегідь заготовлене цілком реалістичне зображення декана, який з похмурим виглядом погрожував мені пальцем з-за кафедри. Чим викликав цілком очікувані веселощі серед його вихованців. Довелося клацнути пальцями, змушуючи декана зникнути, щоб не відволікав усіх від теми лекції.