Розділ 8

Сигнальний дзвін в одну мить звів оточуючих мене людей з розуму. Верещали жінки, чоловіки підхоплювали дітей, хтось намагався керувати натовпом, але ж куди там. Я сіпнулася з боку в бік, але побоялася, що мене штовхнуть і затопчуть. А потім відчула на талії чужу руку. Геспер акуратно підтягнув мене до себе і прикрив від тих, хто біжить повз нас.

Цілком випадково згадалися слова бабусі про те, що в момент небезпеки проявляється справжнє обличчя людини та її почуття. Мовляв, у голові не залишається зайвих думок. Щоправда, коли я запитала, рятував би дідусь у такий час нас із бабусею чи свої винаходи, вона тільки розсміялася. І зітхнула. Надто вже захопленим механікосом той був. Але я вважала за краще думати, що дід не вибирав би між роботою і сім'єю, а придумав щось неймовірне і врятував би всіх!

— Ціла? — спитав Геспер і трохи відсторонився. Я здивувалася і вдячно кивнула: все-таки мені трохи незатишно, коли незнайома людина була надто близько. Мені-то і родичам було складно пояснити, що це ненормально, коли тебе чіпають усі кому не ліньки. А тут, здавалося б, чужа людина, а тямуща і уважна.

— Спасибі! — усміхнулася я і сама демонстративно опустила руку йому на передпліччя, показуючи, що все гаразд.

— Горгони, це ж горгони? — почула я з-за спини. Це сказав той вартовий, якого мені не представили.

Горгони? Еос допоможи! Я втупилася в небо, вдивляючись у силуети. Це одне з найнеприємніших тварюк Сутінку. Читала, що вони здатні впливати на людей жахливим чином: зачаровувати, отруювати, викликати своїм смердючим подихом кам'яну хворобу — коли шкіра спочатку покривалася струпами, а потім, коли зараза проникала ще глибше, постраждалий міг усохнути і втратити рухливість. А далі лише смерть. Звідки ці страхіття тут, так близько?! Хіба східні вартові не повинні зупиняти нашестя таких величезних чудовиськ біля самого бар'єру?

— Хіба це не катастрофа? Як вони опинилися тут? — я озирнулася на Менандра та його молодшого друга. Ті стояли похмурі й зосереджені, а потім як за сигналом заходилися стягувати з себе сорочки та туніки.

Я не встигла нічого запитати, бо те саме робили й інші вартові. А значить, це було якось пов'язане з їх перетворенням. Адже так просто тварюк не зупинити!

Точно! У вартових була бойова форма. Про яку я знала так само мало, як і про самих вартових. Але тепер... Тепер я зможу сама побачити все! В принципі, заради цього варто було потрапити на це весілля.

— Іди, — підштовхнув мене у бік Геспер. Він чомусь нічого з себе не стягував. Може через те, що в нього з очима проблема? Але не питати ж його про це в такий момент, так що я слухняно рушила у бік. Туди, де трохи осторонь сімейного каменю зібралися частина гостей та сімейство нареченої.

— Безпечно.

Я не заперечувала, бо сама спуститися вузькими сходами навряд чи змогла б. Бракувало ще оступитися і руки-ноги поламати. Тож я притиснула сумку до грудей і побігла до решти. І саме застала, коли наречений із нареченою швидко закінчували весільну церемонію. Інакше взагалі доведеться переносити все на завтра або навіть на більш пізній час. Наречена плакала і закочувала очі, намагаючись не розтерти косметику, але слухняно поклала руку на сімейний камінь. Загорілися рубіни на весільному браслеті, навколо сімейного каменю з'явилося ледь помітне енергетичне поле.

Я свиснула і на ходу насунула на очі тау-окуляри. Весільного обряду я ще не бачила, так що як би не проґавити можливість! Наречений не мав браслета, цю функцію виконували наручі. І не тільки цю, надто складний був малюнок навколо цих наручей. А детальніше я роздивитись і не намагалася. Ось зняти б їх з рук і закріпити в лещатах, притиснути до кінців схеми клеми і простежити від і до, за що відповідають кожен камінь і металева накладка... Але хто ж мені дасть?

Неара Наталія торкнулася весільним браслетом наручей свого нареченого, і ті зрезонували. Я протиснулася вперед і примружилася, щоб нічого не проґавити. Ось воно як відбувається прийняття до сім'ї, так би мовити. Хм-хм, щось подібне я бачила, коли бабуся дозволяла доступ тітоньці Димитрі до нашого сімейного каменю. Але у випадку зі шлюбом все трохи складніше.

У найвідповідальніший момент наречена ще дужче розплакалася.

Ну звісно, це так сумно: у свідках залишилися родичі, вартові та жменя незнайомців. Ну і горгони, що летять над містом.

— Люблю тебе, моя кохана дружино, — з цими словами вартовий міцно поцілував свою новоспечену дружину. Сказав він це щиро, мені навіть незручно стало дивитись у їхній бік. На Наталію я злилася досі та й не розуміла її, але вона не мені дружиною ставала і не мені з нею потім жити.

— Щастя новій родині! Світла та благословення Еос! — пролунали рідкі вигуки на тлі сигналу. Наречена так само мляво махнула всім рукою. Власне, так вся церемонія прийняття нареченої до нової сім'ї і закінчилась. Решта — підписи, визнання та клятви — вже потім, коли гостей зберуть назад.

Я, мабуть, трохи відволіклася, тому не зрозуміла, як і що сталося. Але ось новоспечений одружений вартовий оголився до пояса — мене на мить чимось засліпило — і вже на тому ж місці височів дехто. Людиноподібний із золотою шкірою та чотирма крилами за спиною, віддалено схожими на пташині. Світлові спалахи створювали якусь подобу обладунків, ніби виготовлених зі скла. Я проморгалася, озирнулась і виявила за спиною ще вартових у бойовій формі. Тільки Геспер так і стояв у їхньому оточенні як людина.