Розділ 1

Мій світ — біле місто на узбережжі Світанкового долу. Сліпучо-блакитне, майже прозоре море, світло-бежевий пісок і високе небо, таке, що птахи здаються ледь помітними точками десь нагорі. А може, й не птахи, а східні вартові це, величезними крилатими тінями вони майнули на шляху до кордону із Сутінком.

Мій світ — світлі короткі ночі, а в центрі Світанкового долу вони завжди такі, пронизані запахом різнотрав'я і шарудінням комах і дрібних звірів.

Це і широко відчинене вікно з потертим підвіконням. Вітер колише білі завіси і змітає пил з нескінченних полиць — з книг, сувоїв, деталей, інструменту та запчастин — тут швензи, замки, крихітні гачки та з'єднувачі, тонкий дорогоцінний дріт та багато інших дрібниць.

Мій світ укладений у тонку лінію дима паяльника та запах каніфолі, світлі лампи над столом, він у яскравому блиску дорогоцінного каміння та спалахах енергетичних сфер, які видно тільки через тау-окуляри. Я живу серед верстатів, затискачів, тонких щупів і клем. Дещо дісталося від діда та батьків, дещо мені купувала бабуся, а решта зібрана моїми руками — криво, косо, але надійно.

Мій світ — це політ фантазії, це стерті в кров пальці і безсонні ночі у спробі все-таки довести до ладу черговий винахід. Мій світ…

— Кліо, Сутінок тебе зжери! Чому в коридорах знову немає світла? — вереск неари Димитри, здається, чули навіть у місті. А до Аполіса три години пішки йти. — Ти чуєш, зріддя єхідни?! Досить твоїх штучок!

Так-так, і це також мій світ.

— Димитро, ви там що, від злості надулися? — весело відповіла я, підвищивши голос, щоб через двері було чути. Образливі слова мене давно не торкалися. — Злиться сильніше, кажуть, люди зі злості світяться. І в коридорі ламп не треба, суцільна економія!

У двері одразу забарабанили сильніше, але я тільки хмикнула. Круглим м'яким кулачкам неари навряд чи впоратися з важким деревом.

Нічого не добившись, вона, природно, схопилася за замок, спробувала відкрити своїм ключем і отримала відчутний розряд блискавки на пальцях. Так їй! З мого боку до замку йшли дві клеми і блимав попереджувально рубін — крихітний, але більшого й не треба. Простенька пастка — як тільки хтось суне не мій власний ключ у цей замок, то отримає неприємні враження.

— Кліо, скажена дівко! Я викину тебе звідси, Еос клянусь! — верещала Димитра, ще раз штовхнула двері і з розлюченістю затупала коридором. Сутінок, і чому під нею підлога не провалиться, тоді б усім стало набагато краще.

— Викине вона мене з рідного дому, авжеж, — хмикнула я і схилилася над робочим столом. Підчепила пінцетом крихітний смарагд і вставила у підготовлену лунку. Ще десяток каміння — і браслет нареченої, який неара Наталія подарує своєму нареченому вже завтра на світанку, готовий.

Я витратила на нього майже дві декади – спочатку створила ескіз, потім вибрала матеріали та підготувала каміння. Далі я загартувала їх у печі і поставила остигати під нічним небом, звіряючись із зірковими картами. Потім взялася за оправу, гнула тонкий дріт із срібла та платини, розплавляла метал і припаювала литі пластинки. Довгиі години напруженої роботи. І ось виріб майже закінчено. Найкращого вироба у мене ще не було! Та й не для аби кого, заміж Наталія виходить за східного вартового. А це навіть для дочки дімарха Аполіса велика честь.

Смарагди стануть їй щитом і вберуть всю благодать, яку сімейний камінь Аполіса віддасть під час церемонії весілля. Щоб у домі чоловіка Наталія не почувалася невпевненою, змогла легко розпалити вогнище і наситити нове місце спорідненою енергією. Кажуть, що чим більше принесеш, тим щасливішим буде сімейне життя. Маячня це все, і вченими доведено, що варто спочатку дивитися на енергетичні плетіння будинків через тау-окуляри, порівнювати матриці... А, начхати!

Цей браслет повинен стати моєю перепусткою до кращого життя, прикладом моїх досягнень і навичок. Неара Наталія всім похвалиться, і Аполіс знатиме мій талант. Тоді я заведу собі пару-трійку впливових знайомих і викину рідню із захопленого будинку.

Непоганий план. Чудовий! Кращого поки що не було. Сидіти на місці мені не можна!

Точніше так: у лабораторії мені сидіти подобалося, була б моя воля, я взагалі нікуди не виходила б. Мені не самотньо на самоті, у мене стільки цікавих ідей!

Щоправда, хочеться дістатися центральної бібліотеки Аполіса…

Майстерити пастки і простенькі безглузді штуки на кшталт тих, які співають голосами птахів або ганяють воду по колу, це не межа моїх можливостей! І грошей за це дають замало. А ось в Аполісі, або й того привабливіше — у Геліополісі, і книжок більше зі схемами, і майстри набирають учнів.

— Кліо, вибач, що мати на тебе накричала.

Я майже не почула кроків, але навіть не здригнулася, коли пролунав голос. Звикла, що Наум приходить відразу після неари Димитри.

— Тітонька була дуже люб'язна і послала мене до Сутінку на вечерю, — відгукнулася я, але відчиняти двері навіть Науму не стала. Втім, із ним ще можна було розмовляти. Він був лише на пару років мене молодший, і ми часто спілкувалися. Раніше. Коли бабуся була жива, а неара Димитра, я тоді її називала тітонькою, не вирішила прибрати весь будинок до своїх рук.

Ну звісно, ​​навіщо мені — божевільній одиначці, що обклалась книгами та іншим сміттям — двоповерховий кам'яний будинок на другій синікії Аполіса. Із сімейним каменем. Ще й поряд із узбережжям. Яка марнотратність!