69. Бути матір'ю

Клавдія лютувала. Вона знову відчула себе ошуканою. І ким? Знову найближчою людиною, як вона собі вважала. Прийшовши додому вона побачила порожній гардероб. Хутко стала діставати телефон і кудись дзвонити. На жаль, людина на тому кінці підтвердила її страхи. Лії немає там, де вона мала б бути. Щобільше, на разі її місце перебування не відоме. Розлючена жінка стала перевіряти доступ до рахунків Віри…але й там її чекало розчарування! Вона втратила найголовніше – контроль над Вірою. А без нього було очевидним, Віра більше ніколи не повернеться до неї. Остання ниточка впливу була назавжди знищеною. Але хто? Хто їй допоміг. Точно не Артур, бо Клавдія і його тримала в полі зору. Їй не було діла до цього кульгавого, але вона до смерті боялася, що Віра, її ручна собачка, одного дня таки зірветься з ланцюга і помчить до цього недолугого. Вона ж все перевіряла, слідкувала за кожним Віриним кроком…як таке сталося? Вона ніколи не помічала, щоб її дівчинка з кимось контактувала окрім неї останнім часом. 

Клініка. Віра не даремно, мабуть, вирішила працювати саме там. І ще й не аби ким, не прибиральницею, а медсестрою. Віра, медсестрою, з її то минулим. Якщо її таємний помічник є, то він точно з цієї клініки! Благо у Клавдії було багато “підручних песиків”, тож за кілька годин ціль була знайдена. Жінка з огидою дивилася на фото Анатолія Івановича.

— Якби не дізналася б деталей, то подумала б, Вірочко, що у тебе зіпсувався смак. Спати з таким старим корчем, щоб мити дупи таким же старикам у клініці, занадто навіть для тебе. Значить ти точно не його коханка, — говорила сама до себе, беручи іншу світлину до рук. На ній була зображена Леся Петрівна, — Значить знайшла собі нову мамочку, донечко? А нова мамочка знайшла в тобі свою донечку? — роздумувала вголос. Клавдія швидко зметикувала, що це, мабуть, вірна ниточка, тож варто тягнути саме за неї. 

Ще через кілька годин у неї на столі лежало нове досьє. Але цього разу не на клієнтів, а на її конкурентів, так би мовити. Швидко бігала очима по тексті. Таки вона не помилилася. Ці люди втратили доньку. Ба більше їх донька була вагітною. Вагітною! — ще одна здогадка привела Клавдію ледь не до сказу. Світлини миттю посипалися з її рук, а текст летів малими шматками по кімнаті. Брехала! Її донька їй брехала. Аякже, як же вона могла не здогадатися? Хіба Віра могла так швидко забути про смерть своєї дитини, тим паче від того виродка Артура! Якщо вона всі ці роки не залишала Лію, то хіба могла залишити власну дитину? Хіба б не захистила?! Клавдія відчула себе дурепою. Її самовпевненість зіграла з нею злий жарт. А тепер немає чим маніпулювати! Схоже єдине чим можна залякати цього Анатолія та Лесю це і є сама Віра. 

###

Леся Петрівна була вже майже коло дому. Холодний осінній вітер пробирався їй під пальто і вона періодично зіщулювалася. Та раптом вона відчула щось дуже неприємне, наче вона є об'єктом, чийогось холодного погляду. Різко озирнувшись вона зустрілася поглядом з жінкою, що, мабуть, була лиш на кілька років молодшою за нею саму. То була Клавдія. Чи відчула Леся страх? Ні, швидше неприязнь і навіть огиду. 

— І що вам зовсім не страшно отак ходити темними осінніми вечорами зовсім самотньою? — всміхнулася Клавдія до Лесі, що не відводила від неї погляд, а стійко дивилася у вічі. 

— А вам що настільки страшно залишитися зовсім одною у цей темний осінній вечір? – всміхнулася у відповідь Леся. Таке її запитання і впевненість навіть дещо вибила Клавдію з колії. Чомусь жінка уявляла цю стару медсестру зовсім іншою…

— Щось я не так почала нашу розмову, — знову всміхнулася Клавдія, — Навіть не представилася, – здвигнула плечима, — Я Клавдія, опікун Віри та…

— Та це було лиш до сьогодні, бо відтер опікуном Віри та її сестри є я. Леся Петрівна, приємно познайомитися, — ввічливо простягла жінка руку та всміхнулася. 

Клавдія не прийняла цей, з першого погляду, ввічливий жест. Вона знову мовчки дивилася на жінку навпроти кілька секунд перед тим, як сказати:

— Я знаю, що ви намагаєтеся зробити, Лесю. Ви намагаєтеся відмолити свої гріхи минулого. Заповнити Вірою діру, що в вашій душі. Це відчайдушно, – розсміялася Клавдія їй в обличчя, — Але хіба ви думаєте, що це зробить з вас хорошу матір? Ви нікудишня мамочка, така ж як і є…., хоча ні, стривайте! — загадково притисла палець до губ Клавдія, — Моя донечка, на відміну від вашої жива, а ваша мертва. А тепер розсудіть, хто з нас краща мати? 

Слова Клавдії звучали жорстоко і били Лесю по самій душі. Жінка майже фізично відчула як суперниця встромила їй ніж прямісінько в саме серце. Але розум підказував їй, що це лиш брудна маніпуляція, і якщо вона дасть слабину, Клавдія охоче її розтопче.

— Ви праві, Клавдіє, – визнала рішуче, — Я була поганою матір'ю. Я не догледіла своєї доньки й тепер мені жити з цим тягарем до кінця життя. Але я буду хорошою матір'ю для Віри та Лії. Життя забрало в мене одну доньку та внука, а тепер я маю їх аж дві. І я ні за що не допущу, щоб хоч одна з них постраждала. Я сама ляжу в могилу, але своїх дітей більше кривдити не дам.

— Якщо ви така хороша мамочка, то для чого вам така брудна донечка як Віра? – зверхньо хмикнула Клавдія, — Це ж ваш сором до кінця життя. Чи думаєте зможете її відмити своєю хорошою репутацією? Ви вбивця…ми з вами обоє вбивали…не своїми руками, але все ж…

— Навіть не намагайтеся, Клавдіє, – з легкою усмішкою відповіла Леся, — Ніякі ваші слова не зачеплять мене. А хочете знати чому це сталося з вами? Чому ви все це опустили…чому програли….

Запитання Лесі викликало в очах жінки непідробну цікавість. Клавдія дійсно досі не розуміла – чому?

— Бачу, хочете знати, — всміхнулася жінка, — То я скажу вам. Ви жінка, яка колись вміла кохати. Тому ви знали, що людина, яка кохає, здатна зробити все ради людини, яку любить. Саме тому ви так боялися Артура коли Віра була з ним. Бо ви бачили, що Віра кохає його…це руйнувало всі ваші плани….це те, що зруйнувало ваше життя. Але не варто у всьому звинувачувати любов. Це не та сила, яка руйнує людські життя. Ні, це ваша злоба і не прощання зробило з вами таке….Але ви дечого так і не зрозуміли, не збагнула, не відчули….А саме – як то бути матір'ю, бо нею ви й ніколи не були. А якби були то знали б, що …Так, жінка, яка кохає, здатна на багато що. Але лиш мати зробить не просто все, мати ради своєї дитини, зробить неможливе, немислиме. Якби ви нею колись були то зрозуміли б Віру, але я рада, що ви не такі…Це допомогло їй врятувати свою дитину…а ви не мати. Точно не для Віри та Лії…ні для кого в цьому житті. І тому ви й не в змозі зрозуміти мене….