57. Заплетені чоловічі коси))

   Степан Морозний дуже швидко зрозумів, що тікати йому нікуди. Бо він опинився не просто в якомусь Африканському поселенні, а у племені маасаїв, що геть відрізані від цивілізації. Направо підеш – в джунглі потрапиш,  наліво – гори. Звідси так просто не вибратися. Без зв'язку, без знання мови та місцевості тікати нікуди. Хоча була у нього спроба рвонути в джунглі, але після того, як мавпа вкрала у нього банани, він зрозумів, що ідея провальна. І це ще добре, що то була лише мавпа, а скільки ще всілякої дичини водиться в тих лісах - одному Господу Богу відомо. Йти навмання, означало одне — вірну смерть.

   Тож, Степану Морозному нічого не залишалося як поки жити серед племені. Він припускав, що плем'я це таки контактує із зовнішнім світом. Інакше звідки Делів знала англійську, вона тут точно не проста дівчина. Делів подобалася йому бодай тим, що була єдиною людиною з якою він міг хоч трохи порозумітися, але й водночас він геть не розумів що їй від нього потрібно. Таке становище вводило його у жах. Він почувався як звір у клітці: метався, кричав, але вирватися не міг. 

   Крім того, він не мав уявлення, скільки часу він тут знаходиться. Делів щось говорила йому про країну духів, в якій він ніби то жив певний період часу. З цього Степан зробив висновок, що деякий час був непритомним або ж навіть у комі, але от скільки цей період тривав він міг лише здогадуватися. Тож вирішив лічити дні з того моменту, як прийшов до тями.  А прийшов він до себе тиждень тому. Він навіть подумати ніколи не міг, що життя занесе його до дикунів, і що дикуном може стати і він сам.

— Бенай! бенай! — порушила його тишу чорношкіра жінка, яка демонструвала йому жестами, щоб він підвівся. Ага, зараз…розігналася. Він точно не та людина, яка підпорядковується наказам. Але після того, як його гепнули палицею по голові, все-таки довелося. Дикарі, щоб їх.

По жестах він зрозумів, що йому наказують висунути обличчя вперед. Далі дикунка взяла якесь лезо до рук, може це була й гостра кіста, невідомо, і піднесла до його шиї. Ну аякже, він просто має стояти і чекати поки його приріжуть? Зараз! Не дочекаються. Довго не думаючи, вихопив з її рук зброю, і з дикими очима, направив на жінку. Матінко рідна, він сам тут скоро здичавіє!

— Калм давн!* — зупинила його Делів, яка зайшла в помешкання. Підійшла до нього ближче і,  ймовірно, наказала дикунці забиратися, бо та одразу ж вислизнула з кімнати. — Сіт! Пліс*, — додала вона, забираючи з його рук лезо.

(калм давн* - заспокойся. Сіт! Пліс* - сядь, будь ласка)

  Степан підкорився. Потім Делів щось намастила йому на обличчя і почала його голити. Так ось що хотіли з ним зробити! Всього лиш поголити! Він уважно слідкував за плавними рухами Делів, а та крадькома усміхалася. І знову ця жінка була напівоголена, щоб її.

То жестами, то англійською дівчина пояснила, що у них всі чоловіки голяться, а волосся на голові відрощують. З розмови він зрозумів, що чим довше в маасая волосся, тим привабливішим вважається чоловік. Для цього маасаї навіть вплітали в коси воїнів спеціальні нитки-шиньйони. Були вони переважно червоного кольору і періодично змінювалися. Тому, поголивши чоловіка, Делів прийнялася заплітати йому коси. 

— Ю віл бі вері прітті*, – прошепотіла вона йому на вухо, від чого Степан невдоволено пирхнув, — май хазбенд*, - додала, а він аж стрепенувся. 

( ю віл бі вері пріті*- ти будеш дуже привабливим, май хазбент*  мій чоловік)

Який хазбенд? Господи Святий, хтось поясніть йому нарешті, чому вона так звертається до нього.

— Айм нот ю хазбенд, ай хэв вумен ін май кантрі*, — знову намагався  пояснити їй Степан, і вже не вперше. Та схоже ця дівчина зовсім не розуміла, що таке вірність. Тут, в цьому племені, чоловіки мали по кілька жінок і тому вона навіть не розуміла, що Степан називав зрадою.

(Айм нот ю хазбенд, ай хэв вумен ін май канті* - я не твій чоловік, я маю жінку в своїй країні)

— Ай нов*, — здивовано говорила, — Бат ай ю вумен ту. Ю мас гів мі йорселф*.

( ай нов* - я знаю, Бат ай ю вумен ту. Ю мас гів мі йорселф*- але я також твоя жінка. Ти повинен дати мені себе*)

Степан важко зітхнув. Як же складно все пояснити. Господи, як складно! Як їй вдовбити, що у нього є своя сім'я: дружина, яку він кохає та бажає понад усе, єдина і ніхто йому більше не потрібен. І що він хоче втекти звідси, і вже точно не хоче заводити тут ніякої сім'ї — ні з Делів …, ні з будь-ким іншим.

— Май фазер віл файф вумен, енд хі кнов ху а ю,* — сказала дівчина, закінчивши своє плетіння. 

( Май фазер віл файф вумен, енд хі кнов ху а ю* - мій батько має п'ять дружин і він хоче знати хто ти)

Бачив би зараз його Олексій Несторович. Ось це  патли, ось це об'єм. У що він перетворився.

— Май хазбенд*, — знову повторила Делів ніжно проводячи рукою по його обличчю. Зупинилася на шрамі. 

Це вже було занадто! Цього він не дозволяв робити нікому, навіть рідній матері. Нікому, окрім коханої дружини Діни, а ця жінка не його дружина. І не важливо, що вона думає про це. І якісь білі бісерні плетіння на їхніх руках нічого для нього не означають. Точно, обручка! Зараз він їй пояснить і може вона хоч так зрозуміє. Грубо забрав її руки від свого лиця, потім виставив руку вперед демонструючи вінчальне кільце.

— Ай хев май лав*, — говорив ледь не тикаючи своєю каблучкою її в обличчя. Потім взяв лезо, яким його голила Делів і вивів на піску серце. — Май лаве, Діна, нот ю*. 

( ай хев май лав* - я маю своє кохання, май лаве Діна, нот ю* - моя любов Діна, не ти!)

— Хард*?? — в очах Делів загорілися вогники. Схоже дикунка такий жест трактувала по-своєму і це йому геть не подобалося. Від слова зовсім. 

( хард* - серце)

— Сун…ві іт хард, енд афтер ю хаве мі йорселф*, — сказала дівчина, кладучи його долоню на свої груди.