43. Коли відмовляють всі, але не він...

Відмовили. Але це ж ще не кінець світу, мабуть… Так буває. Дівчина навіть не могла зрозуміти добре це чи погано у неї не було з чим порівнювати. Вона знайде іншу роботу, вона ж не здасться, правда? На мить прикрила очі, в животі щось боляче смикнуло. О ні! Ще цього бракувало. Треба заспокоїтися, взяти себе в руки. Віра йшла прямо, час від часу подмухуючи на змерзлі руки. З красивої доглянутої жінки, на яку всі звертали увагу, вона стала непомітною сірою мишкою, до якої нікому немає діла. 

Погляд вперся в дошку оголошень. “Потрібна барменка на нічні зміни” — пробіглася очима. Не найкраща робота для вагітної, але запас грошей не нескінченний. Віра прийшла за вказаною адресою. Приміщення темне…задимлене. Дівчині відразу підступив до горла нудотний ком, але наказала собі зібратися. Вдих, видих…зараз усе пройде.

Співбесіда пройшла швидко. Власник не ставив багато запитань, швидше оцінював Віру за зовнішнім виглядом. Струнка, приваблива  - саме, що треба для нічного закладу. Зарплата не велика, але оскільки Віра оплатила житло на чотири місяці вперед, на їжу та якісь дитячі речі точно вистачить. Перша зміна вже сьогодні вночі, тож вона вирішила піти додому й виспатися. 

Як тільки Віра переступила поріг квартири, Клавдія переступила поріг нічного закладу. Жінка з огидою озирнулася довкола. “Ось до чого ти опустилася, дівчинко! З елітної утриманки до дешевої барменки. Так ти скоро занапастиш свою красу і ми нічого не заробимо. Вважай, що я тебе рятую, люба моя!”

— Доброго дня, — заявила Клавдія заходячи до того ж приміщення, де нещодавно була Віра.

— Доброго, – неприязно кинув їй чоловік, швидким поглядом оцінюючи свою гостю. — Ви нам не підходите по віку, до побачення, — сказав недбало.

— Справді, – демонстративно плеснула в долоні, — А хто ж вам підходить тоді? Може та дівчина, яка була тут пів години тому? — вказала рукою на двері.

— А ви хто взагалі? – прилетіло неввічливо, — Мати її? Вона точно повнолітня! Тому їй вирішувати, де працювати, — пирхнув власник.

Чоловік був явно не зовсім тверезим і не зовсім розумним, тож Клавдія вирішила довго не тягнути.

— Не думаю, що моя дівчинка ваш кандидат. Вона вагітна, ще місяць.. в кращому випадку два, і в неї з'явиться добре помітний живіт. А це аж ніяк не приваблива картинка для ваших постійних клієнтів. З неї толку, як з козла молока, хіба що головний біль. Та й не дай Господи, ще хто домагатиметься її в нетверезому стані, станеться викидень…. Я ж вас потім затягаю по судах, вам це потрібно?

— От…зараза хитра! — обурився власник, — А мені не сказала. Так невинно очима стріляла, ніби спокусити збиралася, — одразу змінився в обличчі чоловік.

— Вона це  вміє, — хмикнула Клавдія, — Ця дівиця багато що вміє, дуже вправна, — посміхалася, — Продовжуйте шукати барменку, якщо не хочете, щоб за стійкою стояла жирна корова, яка бігатиме блювати кожних п'ять хвилин від смороду цього місця, — додала, гордо вставши. 

“На що я тільки йду заради тебе, Вірочко. Огидне місце! Ех, донечко, як довго ти ще опиратимешся долі…маленька? Адже саме це слово звело тебе з розуму?” – подумки промовила Клавдія, витираючи руки вологими серветками.

###

Отримавши другу відмову, Віра водночас полегшено і видихнула і засмутилася. Бо то місце і лякало її, і водночас давало хоч якусь надію. А потім була третя відмова, четверта, п'ята…Кілька місяців вона не полишала спроб знайти роботу, але їй або зразу відмовляли або пізніше передзвонювали й говорили “до побачення”. Гроші закінчувалися, надія згасала…

Мабуть, так виглядає відчай. Коли не знаєш, куди йти і що робити. Вона вже не плакала…лише мовчки йшла, сама не знаючи куди. Віра не звикла мати лиш одну куртку й одне взуття на кожен день. Носити той самий светр, і мати лише три пари спідньої білизни. Бути бідною - зовсім не привабливо, але бути з іншими заради грошей - ще мерзенніше. Її знову нудило лише від цієї думки.

 Віра сиділа із заплющеними очима і думала, що вибору в неї справді немає вибору. З цінного залишилося лише заручальна каблучка від Артура. Що залишається? Продати колечко чи продати себе? 

Їй нестерпно захотілося його побачити, хоча б поглядом обійняти. Тихо йшла в напрямку його помешкання. Артур йшов поруч з Діною та Аленом. Спостерігаючи за ними, вона ледь усміхнулася. Коли Артур озирнувся, наче відчувши її погляд, налякано сховалася. Серце загупало ще гучніше, коли автівка, яку вона добре знала, ледь не наїхала на дорогу їй людину. 

Віра притислася до стіни. Серце вилітало з грудей. Ледь не згубила його! Ну звісно… звісно, Клавдія завжди стежить за нею! Не можна…до нього йти не можна! “Та не йшла би я до нього, навіжена ти! Лише побачити хотіла!” - проговорила подумки Віра.Побачила Артура лише кілька секунд і все всередині аж стислося. Знову торкнулася живота. Що ж їй робити? Залишилася лише ця каблучка…і вона сама. Вибір без вибору. Довго думала, але зрештою…дістала телефон. Тремтячими пальцями написала одне слово: “Допоможи! проте за кілька секунд дописала: “Грошима…”

Артур швидко прочитав повідомлення, здалося, що минула вічність перш ніж відповів одним коротким словом: “Скільки?” Ось її ціна. Боляче здригнулася від неприємного вечірнього холоду. “Скільки?”, — ось це й усе, що залишилося між нею та Артуром.  Тільки якщо спочатку її дійсно цікавило, скільки грошей можна витягти з нього, то тепер жінку цікавило лише, скільки вона ще витримає без нього. 

“Скільки зможеш” - відписала Віра, змерзлими пальцями. 

“Може ще щось потрібно?” - прилетіло за кілька секунд. “Потрібно”, - кричала її душа. Пальці стисли телефон, але потім зібравши волю в кулак Віра відписала: “Ні, лише гроші”. За кілька секунд прийшло сповіщення про поповнення карти. Він Пам'ятає про неї….він пам'ятає. Попри весь біль, якого вона йому завдала…пам'ятає.