31. Помити, щоб помитися самому)

Степан був жахливо втомленим. Бажання поїхати кудись хоч ненадовго досягло піка. З одного боку він розумів тепер, як важко Діні постійно бути з Аленом, але з іншого боку більше не міг. Він задихався від побуту, дитячого блювання, підгузків, котячих кульок в лотку. Все це зривало йому дах і допікало. 

— Степанчику, я розумію, що ти втомлений, але треба покупати ще малого, — сказала йому дружина, коли він з Аленом повернувся додому і втомлено розтягнувся на кріслі.

— За умови, якщо ти потім викупаєш мене, — ледь всміхнувся Степан, намагаючись вичавити з цієї ситуації бодай якусь користь для себе. 

Діна лише звела брови догори й сором'язливо всміхнулася.

— Ну добре, але тоді ще й кішку викупаємо.

— Що? — спитав Степан, а посмішка миттю злетіла з обличчя, — Це створіння скаженіє, коли бачить воду! Він мене роздряпає всього. 

— Ну так що, тепер не мити кішку чи як? — грізно склала руки на грудях Діна. 

— Так він же сам вмивається!

— Ну от вмивається, а не миється. От і ти сам собі тихенько вмиєшся і підеш спати, — говорила м'яко, але цілком серйозно дружина. 

Степан закинув голову і важко зітхнув. Мало того, що й син не любив митися, і плакав, то кішка взагалі діставала сказ. 

— Я не втримаю її самотужки, — говорила Діна, підходячи ближче і обережно проводячи рукою по чоловічих грудях. Степан перехопив її зап'ястя і запхав собі під футболку. Ніжні жіночі пальці одразу пробудили в ньому мурахи. 

— Так ти звучиш набагато переконливіше, — хитро всміхнувся Степан до Діни, але та висмикнула руку назад з-під його футболки. 

— Ні, це небезпечний захід. Боюся, ми так не дійдемо до ванної…

Степан лиш зітхнув, підійшов до Алена, що сидів в невеликому манежі. Взяв сина на руки й сказав:

— Ну, що малий? Готовий верещати, як несамовитий? 

— Ну, якщо ти будеш роздавати йому такі накази постійно, то він так і робитиме! 

— Матінко рідна, Діночко, ти мені нагадуєш Артура. Ви що реально думаєте, що малий слухає те, що я йому говорю?? — пирхав чоловік.

— Інколи мені здається, що твої накази повинні слухати всі, — відрізала Діна, на що Степан лиш закотив очі, пригадавши Артура, що говорив йому сьогодні теж саме. 

Ален вже скиглив і звивався. А коли Діна відкрила воду, взагалі став верещати.

— Матінко рідна, синку, ми ж тебе не топити зібралися!! — намагався перекричати сина чоловік, поки Діна швидко мила Алена. 

Коли сина таки було викупано, Степан вже очима шукав блохастика. Бо той, наче відчувши небезпеку, кудись сховався. 

— Одягнеш його, я поки кішку пошукаю? — сказав чоловік до Діни, цього разу запихаючи свої пальці їй під футболку. 

— Який ти хитрий, — розсміялася дружина, — Знаєш, що я не можу тебе зупинити, бо в мене руки зайняті Аленом. 

Степан нічого не відповів, лише неохоче відірвавшись від коханої, таки пішов шукати блохастика. Після недовгих пошуків чоловік знайшов кішку, що сиділа за холодильником. 

— Думаєш, я тебе там не дістану? — хижо всміхався Степан, заглядаючи в кут, де сиділа кішка, — Час розплати прийшов, блохастику! — сказав, простягаючи руку і хапаючи кішку за шкірки. Але та швидко викрутилася і, вкусивши чоловіка за пальця, дременула цього за разу за диван. 

Градус чоловічої злості лише наростав. Блохастик таки був пійманим і сидів замкнений разом з чоловіком у ванній. Кожен з них чекав свого часу. 

— Ну, що там кохана, заснув малий? — запитав Степан, коли у ванну прийшла Діна.

— Так, заснув.

— Слухай, а  може нам і цього звіра якось усипляти на період купанням, — кивнув чоловік в сторону кішки, що невдоволено на нього шипіла. 

— Степанчику, ти в мене сильний! Втримаєш! 

Чоловіку здавалося, що в кішці сиділо таки більше сили, ніж в ньому. Бо та рвучко рвалася з ванної, а чоловічі руки невпинно вкривалися новими подряпинами. Степан, стиснувши зуби, терпів, хоча йому хотілося стиснути зуби блохастику, а не собі. 

— Він якийсь скажений, кажу тобі, кохана! — дратувався чоловік після ще однієї спроби кішки вискочити з ванної. 

— Вона просто боїться води й тебе, — говорила Діна, змиваючи шампунь з улюблениці. 

— Ні до чого ти не придатний, блохастий! Ні мишей ловити, ні дупу помити! — говорив з кішкою чоловік, а Діна тихенько сміялася сама до себе.

— А я от буду поводитися сумирно, — шепотів на вухо дружині Степан.

— Угу, знаю я твоє сумирно, — хихикнула Діна.

— Вірно мислиш, Діночко. Бо я теж скаженію, коли ти поруч, — хижо сміявся чоловік, вдихаючи її аромат, — Я дійсно стаю піраньєю, коли бачу тебе, — сказав кусаючи дружину за вушко. Але за це знову отримав новий укус від блохастика. 

— Спершу домиємо цю піранью, добре? — чомусь дратувалася дружина, а Степан невдоволено міцніше стискав блохастика замість Діни. 

Кожного разу, коли кішка була мокрою, чоловік реготав, як сам не свій. Бо мокра шерсть максимально прилягала до шкіри, і кішка зменшувалася вдвічі. 

— Що, блохастий? — сміявся Степан, — З кота в глиста, так би мовити, — реготав чоловік. 

Кішка лише невдоволено фиркнула і пішла облизуватися. Діна теж облизнулася і зібралася йти, але Степан перегородив їй прохід рукою. 

— Кицю, а ти куди? — запитав він дружину, обережно нахиляючись до її вушка.

— Намагаюся втекти від зубастої піраньї, — посміхнулася Діна, спираючись долонями на чоловічі груди. 

— Думаєш, це можливо, кішко? — питав чоловік, шепочучи їй вже на друге вушко. 

— Думаю, мої спроби зазнають краху, — сміялася дружина від його лоскоту.

— Тебе це розчаровує? — питав, зводячи її обличчя для погляду очі в очі.

— Швидше…ммм…мене це розлючує, – хихикнула Діна, розриваючи їхні погляди й швидко кусаючи чоловіка за губи. 

— Ну все, — розсміявся чоловік, — Ти мене розізлила, — говорив, підхоплюючи її на руки й несучи до ліжка.

— Ми ж домовлялися про ванну, — зупинила його дружина, — Піраньї потрібна водичка, — сміялася.