Розділ 20. Люби мене, якщо захочеш

Віра мовчки йшла до терміна. В руках стискала карточку Артура, в грудях неприємно стискалося серце. Кілька місяців поряд з цим чоловіком розбурхали в ній досі незнані їй почуття. Вона ховалася від них, і особливо старанно вирішила ховати їх від Клавдії. 

— Привіт, Вірочко, — почула жінка в телефоні голос Клавдії, — Де ти так довго пропадала, дівчинко моя. Я вже, бува, подумала, що ти вирішила кинути мене і звити власне сімейне гніздечко? — з нотками презирства говорила та. 

— Привіт, Клавдіє. Я не та пташка, що хоче сімейного тепла. Соплі, діти, гори посуду це точно не мій комфорт. 

— Ну зате матимеш кохання про яке всі так мріють, — розсміялася жінка. 

– Клавдіє, ти знаєш мене як ніхто. Хіба я колись давала підстави сумніватися в мені? 

— Ні, моя дівчинко. Але я чула, що твій новий екземплярчик мріє про сім'ю і…дітей! Тому надовго не затримуйся на ньому! Думаю, що в найближчому часі тебе чекає пропозиція, — хитро всміхалася жінка. 

А Вірі чомусь зовсім смішно не було. Пропозиція. Одна лиш думка про це чомусь викликала у ній тремтіння, але останні слова Артура про те, що доступ до його серця їй закритий, неприємно свердлило її. 

— Не думаю, Клавдіє, — мужнім голосом відповіла Віра, — Не схоже, що в цього чоловіка є до мене якісь почуття.

— Ооо, — почувся сміх у слухавці, — То ти вирішила підвищити ставку, і тепер…у тебе серед трофеїв лежатиме і його серце? Несподівано. 

— Кожна жінка хоче, щоб чоловік марив лише нею, навіть якщо він не її чоловік, — не знала, що відповісти їй Віра.

— Пташечко моя, та я ж не проти! Ти в мене доросла і розумна, тому можеш грати в ігри будь-які. Чи мені жаль для тебе чоловічих сердець, та анітрохи! Хочеш я допоможу тобі зрозуміти, що для нього важливіше ти …чи його мрія про дитину. 

Віра аж дихати перестала. Вона добре розуміла чоловічу психологію, і навіть не рідко розуміла, що до неї відчуває та чи інша її жертва. Але схоже, коли закохуєшся сам, то стаєш сліпим кошеням, яке не розуміє люблять його чи хочуть втопити. І хоч вона мала на Артура ціле досьє, і він був для неї як на долоні, та все ж ключового моменту зрозуміти не могла. Їй понад усе хотілося дізнатися любить її цей чоловік чи ні. 

— Ну і для чого це мені? — намагалася зобразити байдужість Віра. 

— Ну хоча б для того, щоб знати скільки часу ще триматися цього телепня! Бо якщо він вже у тебе втріскався, то треба кивати п'ятами якнайшвидше, бо інакше потім може бути боляче і тобі і йому. На нього мені байдуже! Але я не хочу в разі чого збирати твоє сердечко. Одруження нам ні до чого, потім дуже багато тяганини з цим всім. 

— Але з іншої сторони, це може дати стабільність і при розлученні можна більше відгребти, — намагалася вхопитися за ниточку дівчина. 

— Це тобі треба відгребтися від почуттів до цього Артура, люба моя. Мені не подобається твій настрій! Давай витискай з нього максимум і кидай його, я вже підшукую нову жертву. 

Так, ця жінка занадто добре її знала! Відчувала дійсно як рідну доньку, от тільки як доньку вона її ніколи не любила. Лиш як інструмент, що був корисним у використанні. 

— Вірочко, мені взагалі не подобається, що ми з тобою працюємо цього разу порізно! Я не можу контролювати процес. 

— Я не винна, це ти мені знайшла його. А він, на відміну від інших одинокий і постійно потребує моєї присутності. А бажання жертви має бути в пріоритеті, ти сама мені це говорила! 

– Я не заперечую, але ти й про мене пам'ятай, дорогенька.

— Пам'ятаю, Клавдіє. Ось якраз переказала тобі кругленьку суму, – говорила Віра ховаючи картку на місце. Клавдія задоволено прицмокнула.

— То що, дівчинко, ти хочеш дізнатися, що для нього важливіше — Ти чи його мрія? — хитро питала Клавдія задоволено перевіряючи рахунок.

— А є сенс? 

— Не прикидайся, моя люба, я ж бачу, що цього разу для тебе в пріоритеті дещо інший трофей, – посміхнулася Клавдія, — Скажи йому, що ти не зможеш мати дітей і думаю наше питання вирішиться саме собою. Якщо ти до нього прив'язалася, то тобі буде прикро і дещо боляче його кидати, тому пропоную тобі одним махом вбити одразу двох зайців. Перевірити наскільки сильні його почуття і змусити його ж самого тебе залишити. Постраждаєш пару днів і відійдеш. 

— А якщо…, – на мить притихла Віра, — А якщо він все одно обере мене?

— Ну то тоді ти його кинеш, — байдуже відповіла Клавдія, — Бо інакше точно буде пропозиція, а нам це не потрібно. Ну…але якщо дуже хочеш, то погодитися і зможеш кинути його перед самим весіллям, ще щось прихопивши з собою. 

— У тебе як завжди геніальні плани, Клавдіє, — сухо говорила Віра, — Думаю в Артура ми зможемо урвати чималі статки. 

— О, так значно краще, Вірочко. Значно краще. 

Віра мовчки поклала слухавку. На пам'ять знову накотили неприємні спогади.

###

– Мамо, а…, — хотіла запитати щось маленька Віра, тримаючи свого янгола-рятівника за руку, але її швидко зупинили.

— Не мамо, а просто Клавдія, — сказав їй “янгол” з приємною посмішкою. 

— Але ж ви дозволили вас так називати, – здивовано вигнула губи дівчинка. 

— Дозволила, – відповіла жінка проводячи рукою по дівочій головці, — Але лише на людях, – пояснила та, — Коли ж ми лише удвох, то краще називай мене Клавдією.

— Добре, — дещо засмутилася Віра, — А чому ви …ну взяли мене? 

— Ти дитина ще Віро, але питання не дитячі задаєш, – на мить уповільнила ходу жінка, — Я завжди мріяла про доньку, але, бач…не склалося. Лиш тепер життя подарувало мені тебе. 

Віра слухала її й вбирала кожне слово як губка. Як же добре, що їй трапилася ця світла жінка, яка дозволяє називати себе мамою. Вона точно якась особлива. 

— А кохання, ну любов у вас траплялася? – не вгамовувалася дівчинка, а от Клавдія аж в лиці змінилася. Усмішку як вітром здуло, сковуючи лице чи то огидою, чи то відразою якою. 

— Траплялося, — холодно відповіла, стискаючи дитячу долоньку так сильно, що Віра аж скривилася від болю, — От тільки щастя воно мені не принесло. І тобі не принесе. Не вір в почуття, інакше вони оберуть тебе до нитки, дитино. Ти заплатиш за них високу ціну, але вони того не варті будуть.