Розділ 19. Знущання продовжуються:)

Степан суворим поглядом слідкував за сестрою і її чоловіком. Година вже була пізньою, а ті наче й не думали вшиватися. Діна радісно щебетала про щось з Вікою, Гнат бринькав на гітарі, а блохастик з Лілею бринькали по Степанових нервах. Кішка хотіла звільнитися від дівчинки, але та що разу її ловила, під невдоволене котяче “няв”. Такі знущання з блохостика радували Степана і він мовчки всміхався спостерігаючи за цими двома. 

— Ого, що я знайшла, — задоволено гукнула дівчинка дістаючи зі столу лазер. — Зараз будем в іншу гру з тобою грати, блохастику. Дожени червону крапочку називається.

Степан був не в захваті від такої перспективи, бо кішка носилася як ненормальна за тією червоною крапкою. Але й сам інколи любив поганяти блохастика. 

— Ну погнали, – сказала Ліля опускаючи кішку на підлогу. Та одразу ж прийнялася ловити крапку, тільки й ковзали на паркеті котячі кігті, — Оце швидкість, — реготала мала, — направляючи лазер на стіну, а кішка аж вистрибувала в намаганнях вловити невловиме. 

“От, дурне!” – потішався з блохастика Степан. Але сміявся він не довго, бо Ліля направила лазер на його штани й за кілька секунд він відчув пекучі кігті на власному тілі. 

— Матінко рідна! – зойкнув Степан зриваючись з ліжка, бо кішка досягла забороненої чоловічої зони. 

– Степанчику, тихіше, — злісно зиркнула на нього Діна, — Я тільки Алена заколисала.

Чоловік злісно пропалив кішку поглядом, до Лілі лиш всміхнувся своєю фірмовою посмішкою “опосума”. 

– Вибач, Діночко, це все блохастик, - кривився, - Я цей, мабуть, з'їжджу до Олексія Несторовича. Треба з ним поговорити, – підійшов до неї Степан шепочучи на вушко.

— В такій годині? — здивовано глянула на годинник Діна.

– Ну а чого б і ні? Комендантську годину вже скасовано, та й щойно тільки десята. Але деяких людей не стримує, така година! — говорив твердо наголошуючи на слові година, при цьому зиркаючи на сестру, наче натякаючи — бери свою малу і чоловіка і валіть звідсіля вже! 

— Ну добре, але не довго, гаразд? 

— Гаразд, мій Едельвейс, — відповів їй чоловік обережно цілуючи в скроню. 

Поїхати до тестя він хотів з двох причин. Перша — похизуватися, тим, що він нарешті обстриг патли, і друга – все ж хотів попросити розвідати в того про Віру. Олексій Несторович мав багато зв'язків і вже точно міг щось та й розвідати.

— Степанчику, — зустрів чоловіка ледь не з розпростертими руками тесть. Наче й не знущався з нього весь цей час. Степана аж перекосило від такої теплоти, — Синку, ти чого це так пізно приїхав? 

— Вітаю, пане. Та розмова є, хотів попросити дещо, — мимоволі хотів запустити пальці у волосся, але ж немає більше патлів….немає!

— А, — якось дивно протягнув тесть примружуючи очі й вдивляючись в сина, — Чекав ночі, щоб я ось цей страх не побачив? — несподівано запитав помахавши рукою над головою Степана. Степан же аж онімів від такої заявочки. 

— Тобто страх? – нетямуще спитав протягуючи рукою по короткому волоссі, — Ви ж самі казали, що довге волосся, не підходить під мій вік…і..

– Ну казав, – хмикнув тесть, закладаючи руки за спину, – Не було у тебе воно аж таким довгим. Та й взагалі, – обурився Несторович, – Власна голова на що? Моя дівчинка, що сказала на ось це …, — на мить призупинився, ймовірно добираючи слово, – Тобі наче якась газонокосарка на голову звалися. Ти себе бачив в дзеркалі? 

Газонокосарка на голову звалилася…що? Степан відчув як лава обурення підкотила до самого горла й аж булькотить там. На мить прикрив повіки й повільно рахував до п'яти, лиш потім опанувавши себе з посмішкою опосума, відповів:

— Ваша донька сказала, що любитиме мене у будь-якому випадку. Навіть лисого! 

Олексій Несторович невдоволено хмикнув і сказав:

— Яка в мене великодушна донька. Справжній гірський Едельвейс, не інакше. Але сподіваюся, що до таких крайнощів ти не дійдеш. Слухай, а може їм…цей, насадка з машинки випала поки вони тебе стригли? — наче й жартував Олексій Несторович, а наче й серйозно говорив, — Ну гаразд, сину, то що ти хотів? — запитав серйозно, але все ж посміхаючись собі під носа.

— Хотів поговорити з вами про Артура. Точніше не про нього самого, а про його дівчину.

— І чим тобі дівчина не вгодила?

— Вона мені не подобається. 

— А хто тобі подобається взагалі..ну крім Артура? — кашлянув тесть, на що Степан лиш очі закотив. 

— Я хотів би розвідати про неї. Хто вона і що з себе являє, – металевим голосом говорив Степан.

Олексій Несторович якось холодно дивився на зятя кілька хвилин, а потім запитав:

— А твій друг в курсі?

— На рахунок?

— Ну на рахунок того, про що ти мені зараз говориш?

— Ні, але…

— Але ти вирішив, що все ж варто розвідати? – примружив очі Несторович.

— Однозначно. Я відчуваю, що…

— Степане, – зупинив його з нотками роздратування батько, — Я не очікував такого від тебе. Копати під друга це підла справа.

— Я не копаю під свого друга! – обурився Степан, — Я лиш хочу його убезпечити! Він багато пережив і я не хочу, щоб він знову страждав…

— Твій друг ясно дав тобі зрозуміти, що розбереться сам! — і собі підвищив голос Олексій Несторович. 

— Мій друг засліплений почуттями й не бачить, що на його грудях гріється змія. Я відчуваю, ця дівка щось приховує.

— А я відчуваю, що ти ревнуєш до неї як хлопчисько, – пирхнув Олексій Несторович, — Всі ми щось ховаємо, сину. І ти не виняток.

Степан мовчки стис губи. Олексій Несторович таки мав рацію, хай йому грець. Свого часу він теж багато, що приховував. 

— Тепер ще й зачіску під кепкою доведеться ховати, – реготнув тесть, але схоже Степан не зрозумів жарту і знову сприйняв все буквально. Тому Олексій Несторович знову прокашлявся і продовжив:

— Дай їм час. Ти сам сказав твій друг пережив багато чого. То ж навіть якщо й щось таки не добре трапиться….повір він справиться і з цим. 

— Маєте рацію, батьку. Це його справа.

— Ну…якщо у тебе все, то я вже хотів би йти спати. І Степане…визнаю, що до.. було краще, – всміхнувся Олексій Несторович, а Степан нарешті задоволено посміхнувся. Невже його тесть визнає, що був не правий?