14. Поліцуй мене...ніжно❤

    Раніше Артур часто дарував своїй першій дівчині квіти. Зараз же подумав про те, що Вірі він їх ще не дарував ні разу. Старіє чи що? Адже, гроші точно не проблема, чи може не має такого сильного бажання? Не міг знайти відповіді. Розумів лиш, що справа не в ній, а в ньому. Тож зараз, гуляючи з Вірою парком, нишком думав, а як же виправити це неподобство. Всміхнувся коли побачив знайоме обличчя. Схоже Степан з Діною теж вийшли на прогулянку з Аленом. Бачити друга не в військовій формі було дещо незвично, а з коляскою  взагалі дивина. 

Степан аж оживився побачивши друга і радісно помчав з Аленом на зустріч Артуру. 

— Привіт, друже, — радісно простягнув руку Артур до Степана.

— Привіт, Артуре, теж гуляєте, — питав неприязно поглядаючи на Віру, що лиш міцніше схопила руку Артура і мило усміхнулася йому. Як завжди сама “привітність” — подумалося Степану.

– Ага, погода чудесна, привіт, Діно, — сказав Артур даруючи привітну усмішку дружині друга. 

Ален був спокійним лише на дворі. Кажуть, що кольки минають після трьох місяців, але вже почався четвертий, а їхній син все ще був неспокійним. Тому прогулянки дарували довгоочікувану тишу, але не дарували вкрай необхідне усамітнення з дружиною. Тому Степан радів кожного разу коли йому вдавалося усамітнитися бодай з Артуром, подалі від цього всього галасу. Тож він одразу потяг друга за руку у свою компанію, а Віра зиркнувши на нього з під лоба пішла до Діни. 

— Слухай, Степане, в мене ідея. Як ставишся до того, щоб порадувати наших жінок, — почав говорити Артур спостерігаючи за Вірою, що вже знайшла спільну мову з Діною. Та наче відчула на собі його погляд і закусивши нижню губу усміхнулася у відповідь. Він любив це, тому підморгнув їй. Степан же лиш закочував очі, спостерігаючи за цими всіма “сопливими” сценами. 

– Мене би хто порадував, – буркнув Степан.

— І що навіть квіти не хочеш дружині подарувати? – запитав Артур, і тепер вже Степан зупинив погляд на своїй дружині. Та він був готовий хоч всі квіти світу до ніг їй покласти. Ніколи не любив іншу жінку, лише її. Свою Діну! 

— Ну давай, ти знаєш які квіти Віра твоя любить? — питав Степан аж скривившись озвучуючи ім'я неприємної для себе людини. 

— По правді кажучи…не знаю, — почухав потилицю Артур. 

— Ну то йдемо всі разом у квітковий, а вона хай собі обирає, – запропонував Степан, — Вона в тебе жінка вольова, любить свободу, от і хай собі бере, що їй до душі. 

Віра з Діною радо підтримали таку ініціативу, і за кілька хвилин всі вже були у квітковому. Артур одразу помітив захоплений погляд Віри, що зупинився на гортензіях. 

— Подобаються, маленька? — почула вона над вухом і аж стрепенулася. Артур одразу пригорнув її до себе погладжуючи по голові. 

— Хочете купити для своєї дружини гортензії? — радісно питала продавчиня спостерігаючи за цими двома. 

Артур запитально глянув Вірі в очі, а та згідно кивнула. 

— Додати ще щось в букет? 

Віра лиш заперечно похитала головою, а продавчиня витягла пишну гілочку простягаючи Вірі.

— Ні, не одну, – зупинив жінку Артур, — Давайте всі що в вазі, – сказав тикаючи пальцем по задоволеному носику Віри. 

Вірі завжди подобалися ці квіти, але ніколи їй ніхто їх не дарував. Так вона отримувала чимало букетів, різних. Переважно це були троянди, але ці букети ніколи не приносили їй радості. Бо дарувалися вони, щоб отримати її. Ніхто ніколи не вважав за потрібне довідатися чого насправді хоче вона. 

За кілька хвилин Віра стояла з розкішним букетом гортензій вдихаючи їх аромат. А продавчиня підійшла до Степана з Діною.

— А вам також потрібен букет? Мабуть, для доньки? — весело запитала, а Степан аж побілів. Він звісно не молодіє, але ось це вже перегин. Здавалося, що він зараз полум'ям з очей все тут рознесе.

— Йому теж для дружини, — вирішив втрутитися Артур поки Степана не понесло. Діна лиш мовчки стисла губи. Навіть Ален притих. 

— А…вибачте, просто…

— Просто що? — сердито запитав Степан притягуючи свою дружину за стан, — Я виглядаю занадто старим для неї чи як? – питав з таким виразом, що здавалося він зараз тут усіх повбиває. 

— Ні, просто вам дуже пощастило, — розреготалася продавчиня, намагаючись розрядити напругу, — Така молода дружина поруч, ще й синочок бачу. То які квіти любить ваша кохана? — прокашлялася. 

— Еустоми, — суворо відповів чоловік, демонстративно цілуючи Діну у щоку. Та лиш час від часу перезиралася з Артуром. Було помітно, що ці двоє на грані сміхового вибуху. 

– Все через твій мініживіт, — прошепотів Артур Степану на вухо, а той так швидко розвернувся головою, що здавалося вона зараз відвалиться. Злісний погляд змусив Артура прибрати посмішку. – Та жартую я, розслабся ти, — сміявся товариш. 

За кілька хвилин дві жінки сміючись вийшли з квіткового з розкішними букетами. Дружнім сміхом їх підтримував і Артур. Лише Степан був чорнішим за хмару, і вже не знав на кого виплеснути своє роздратування. 

— Артуре, скажи що зі мною не так?? Ми з тобою одного віку! У нас обох молоді жінки, тоді чому вас сприймають як пару, а мене, навіть з дитиною на руках вважають дідусем??

— Та годі тобі, Степане! — сміявся Артур. — Підтягнеш спортивну форму і все буде добре, — легко ляснув Артур Степана по животі.

— Ні, я не розумію як так! Ти ж ще й кульгаєш і з палицею інколи ходиш, а я...бачте як тато для своєї дружини!! — допитувався чоловік. 

— Може вся справа у зачісці? – продовжував жартувати Артур, явно граючи з вогнем,  — Може дійсно треба того…ну чикнути трохи. 

Степан злісно провів пальцями між прядками. Злився! Бісився! Чого це всі пристали до його волосся?!

— Та жартую я, чого ти? – сміявся Артур, — Видихай, видихай, — знов дружно ляснув його Артур, але вже по плечі.

— Видихнеш тут! – пирхнув Степан, — Сьогодні до нас Дінині батьки мають приїхати. Олексій Несторович колись доведе мене до ручки! 

— Зате з Аленом поняньчиться. 

— Якщо він знову говоритиме щось про моє волосся, — цідив крізь зуби чоловік.