Розділ 11

                                                                       Розділ 11

Крістоф вийшов надвір і кинув на замок сумний погляд — Ів від нього втекла до себе в кімнату, але до цього не відштовхнула, а пішла назустріч. Значить, і не хотіла отруїти. А чи отруїти? Це була перемога, але з легкою ноткою досади. Крістоф дістав з кишені замотані в серветку ласощі.

— Що ти за звір такий, що вона спочатку зачарувала тебе, а потім перехотіла, щоб я тебе їв?

У голові народилася думка спробувати печиво, але почуття самозбереження говорило про інше.

- Гер Йєнсен, - гукнув його Ерік. Маг-перевертень порівнявся з Крістофом. — Чи можна мені повернуться до вас на службу? Мені тут… бракує простору.

Бісівська думка проскочила в голові опозиціонера. Він розкрив згорток із печивом і запропонував його Еріку.

- На ось, пригощайся, - Ерік недовірливо глянув на свого роботодавця. — Не бійся не отруєнє.

Усередині прокинувся Морок. "Який чудовий спосіб перевірити, що не так з цим печивом", - сказав демон. Крістоф усміхнувся. Ерік взяв ласощі і проковтнув цілком.

- Ну як? — обережно спитав Крістоф.

- Дякую. Смачно, — безтурботно відповів Ерік.

Крістоф з хвилину уважно дивився на мага-перевертня, бентеживши його своєю дивною увагою. Але, переконавшись, що печиво не завдало шкоди його здоров'ю, сказав:

— Гаразд, обговоримо це питання завтра. Сьогодні мені тебе ніким замінити.

Ерік важко зітхнув.

- І очей з неї не спускай! Не так, як минулого разу.

- Добре, гер Йєнсен, - винувато відповів Ерік.

                                                                ***

Я забігла в кімнату і з гуркотом зачинила двері. Завалилася на ліжко, заповзаючи під ковдру з головою, як змія скрутившись у невелику грудку.

- Що це було? — спитала Маріса, яка стала німим свідком того, що сталося на кухні.

- Нічого не говори.

Я хотіла випалити болючі спогади і забути цей поцілунок. Мене лихоманило від почуття провини, яке називається зрадою. Хоч я в розлученні з Хансом, Крістофа своїм чоловіком я все одно не вважала. І нехай Крістоф цілував мене раніше, сьогодні була винна лише я. І ті поцілунки були не такими.

Чортове, чортове печиво!

Яка дурість, дурість, дурість.

Мені захотілося позбутися цього кошмару і опинитися в нашій квартирі з Хансом, де все було ясно і зрозуміло. Тепер же навколо панувала плутанина.

— Ів, не кори себе. Мені аж не добре через це.

Я не відповіла. У грудях наче хижими лапами роздерли беззахисне серце.

- Ів, знаєш, я ось що думала, - намагалася відволікти мене самка пітона, - з приводу твого сну.

- Сну?

- Так. Там, де ланцюг горить, та дівчина у масці звіра. Здається, вони називали її Ясна?

- Так, так і називали.

— Так і Утьос же Ясний. Може, професор Альберт знає, чому його так назвали, і звідки взялася ця Ясна? Він же історик. Сходи, поговори з ним. Він весь день на території замку ошивається.

Я міркувала. Самооцінка змушувала лежати в позі ембріона і займатися самокатуванням, розум говорив, що Маріса дає слушну пораду. Трохи позмагавшись, розум переміг. Неохоче встала зі свого комфортного гнізда, переодягла злощасний халат і пішла на будівництво.

Професора я знайшла на вулиці. Разом зі своїми студентами він розгорнув у північній частині замку справжнісінькі археологічні розкопки. Земля була перерита акуратними траншеями, де, орудуючи маленькими лопатками та пензликами, працювали студенти. Альберт віддавав команди шукачам. Навіть мені — сторонньому спостерігачеві — одразу впало у вічі, як зло на нього поглядали учні.

— Професоре, добрий день! У вас не буде для мене кілька хвилин?

— Ів, привіт. Ну, хіба зовсім небагато. Рахую  кожну хвилину, адже якщо піде цей страшний дощ, розкопки доведеться зупинити.

З однієї ями почувся жалібний голос:

- Господи, зроби будь ласка дощ!

Професор насупив сиві брови.

– Так. Хто це сказав? Швидко зізнавайтеся. Не бачити цьому ледарю заліку!

Студенти притихли.

— Професоре, так щодо мого питання?

Розпалений Альберт знову звернув на мене увагу.

- Так. Що ви хотіли дізнатися?

— Може, це вам здасться дивним…

— Ні, що ви. Я ніяким дивинам не дивуюсь.

Я згадала, що професор вважає мене божевільною, і відразу захотілося добре врізати Крістофу.

- Так ось. Мені наснився сон, у якому бачила дівчину. Її звали Ясна. А потім я подумала, адже Утьос називається теж Ясним. Мені стало цікаво, звідки в нього така назва?

- Ясна? Так, так, є одна стара легенда про дві протиборчі сили, як друг і ворог, як добро і зло, як світло і темрява — дві сутності, які живуть вічно і жодна з них не може перемогти іншу. Вважається, що поки вони борються, сонце сходитиме, пори року змінюватимуться, а все живе вмиратиме і народжуватиметься заново. Печерні люди вшановували їх як божеств, хоча швидше за все це були демони. Я маю кілька дисертацій на тему демонології, я вам можу принести.