Розділ 9 (2)

                                                                ***

— Це не культурно — впертися до незнайомої людини о сьомій ранку, — бурчала Ів, натягуючи по шию ковдру.

— До незнайомого  не культурно, а до законної дружини – в самий раз.

— Ось про законність я б посперечалася.

- Одягайся. Ти маєш півгодини на збори.

- Я нікуди не піду. У мене плани на день: тужити і будувати підступний план, як швидше стати вдовою.

— Важлива, звісно, ​​робота. А я думав, ти хотіла побувати в Креорток.

Ів підскочила з ліжка, сповнена ентузіазмом, забув, що знаходиться лише в нічній сорочці:

- Ти мене відпустиш? Я обіцяю, що нікуди не втечу.

— Звичайно, не втечеш, я ж піду з тобою. Мені якраз треба на огляд до лікаря, – вона спохмурніла, і між брів з'явилася зморшка. — Звичайно, якщо ти не хочеш у місто, можеш залишитись і придаватися мріям.

Трохи замислившись, Ів відповіла:

- Добре. Я буду готова за кілька хвилин. Вийди, мені треба переодягтися.

Крістоф усміхнувся і попрямував до дверей.

— Як скажіть, фрау… Хоч чого я там не бачив?

Обличчя Ів стало червоним, як стигла вишня.

Менше ніж за годину Ів та Крістоф їхали до столиці через тисовий ліс, що розтягнувся на сотні кілометрів і обіймав місто оксамитовими хвойними обіймами. Ів дивилася у вікно. Крістоф сидів навпроти, розглядаючи пасажирку: прозорі колготки обтягували стрункі ніжки, строга спідниця та кашемірове елегантне пальто. Відкинуте назад волосся оголювало шию, викликая бажання впитися в ніжну шкіру губами.

Тонкими пальцями вона трималася за дверну ручку, розглядаючи краєвид і не помічаючи погляд супутника. Подумки Ів була дуже далеко.

Крістоф насолоджувався її присутністю, милувався її красою, як рідкісним витвором мистецтва. На його обличчі проскочила скороминуща посмішка, яку він одразу приховав. Ів поруч, вона належить тільки йому, і більше між ними ніхто не стоїть. Хіба таємниця, яку він не міг їй відкрити. І потяг, що заважає спати вночі.

Ів відволікалася, їхні погляди зустрілися. Погляд Крістофа був сповнений тепла, він немов пестив її, обеззброював ніжністю. Зніяковів, вона знову відвернулася до вікна.

- Стій! Зупини машину, — несподівано вигукнула Ів.

Водій глянув на Крістофа, і опозиціонер схвально кивнув головою. Ів вискочила назовні і побігла вздовж узбіччя, вдивляючись у густі чагарники. Вона шукала когось.

- Що трапилося? — її наздогнав Крістоф.

- Я її бачила! - Крикнула Ів.

Її очі гарячково блищали, вона металася по узбіччі.

- Кого ти бачила? Ів, зупинись!

— Дівчину зі мого сну! З маскою з черепа рогатої тварини. Я маю знайти її.

— Яка дівчина, про що ти говориш?

— Хіба ти її не бачив? Вона стояла біля узбіччя і кликала мене.

- Ів, тут нікого немає. Тобі здалося.

Охоронці, що стояли біля машини, раптом напружилися і потяглися до зброї:

— Гер Йєнсен, тут небезпечно. Будь ласка, поверніться з дівчиною до машини.

Ів благаюче подивилася на Крістофа.

Виття від якого крижаніє кров прокотилося над лісом, пробуджуючи всередині первісний страх, змушуючи вже й Крістофа внутрішньо напружитися.

                                                            ***

— Я її точно бачила, і не треба на мене дивитись, як на божевільну!

- Охорона нікого не знайшла. Значить там нікого не було.

- Ні, була! — я злилася, що він не вірив мені, але побачив, де зупинилася машина, здивувалася: — Музей?.. Навіщо ми сюди приїхали?

— А навіщо люди ходять до музею?

— Ти підняв мене так рано заради культурної програми? Я навіть заздрю ​​Марісі, вона хоч виспиться.

- Ходімо, - Крістоф легенько обійняв мене за талію, підштовхуючи вперед. Потім звернувся до Еріка: — Поки можеш бути вільним, ми підемо без охорони.

Маг-перевертень розуміючи кивнув. Охоронці залишилися чекати нас біля машини. Я зробила кілька стрімких кроків уперед, щоб позбавитися долоні Крістофа на своєму попереку. Але відразу зупинилася біля вхідних дверей.

— Тут написано, що музей сьогодні зачинено.

— Звичайно зачинено, якщо так написано, — Крістоф штовхнув вхідні двері і ввійшов усередину.

Я пішла за ним. На місці охорони нікого не було.

— Ми прийшли грабувати музей?

Крістоф подивився на мене з іронією.

- Ні, - він усміхнувся, - а в тобі явно є... підприємницька жилка.

Він пройшов уперед, минаючи зал з античними скульптурами та ліпниною. Художній паркет блищав від великої кількості мастики, ніби натякаючи, що тут чекали гостей. Галерея з картинками художників епохи Відродження теж не зацікавила мого супутника, і я трохи відстала, затримавшись поглядом на кількох творах.