Розділ 3

              ***

Крістоф тріумфував. Задоволений своєю витівкою, повернувся до свого тіла. Сьогодні у них точно не буде бажання довести розпочате до кінця. А завтрашній день вже багато чого змінить.

Розділ 3

Спина дико боліла, давалася взнаки безсонна ніч на жорсткому дивані. Інстинкт самозбереження не давав мені переступити поріг спальні, де ще кілька годин тому дивним чином з гуркотом розлетілося вщент величезне дзеркало.

Тепер я була впевнена, що поцілунок і розбитий трельяж — не витівки домовиків. Домовики ніколи не завдають шкоди своєму будинку. Я навіть на кілька секунд дозволила параної захлеснути себе, повіривши, що це — акт залякування Ханса, радника королеви. Вороги підібралися до нас надто близько.

 Ханс не мав сильної чарівної сили, та й я могла тільки зцілювати, але королівський маг приховав «гілками беладонни» всіх наближених до Його Величності – нас неможливо знайти і магічно на нас вплинути. Але два інциденти поспіль говорили про протилежне, і опозиція до нас таки дісталася.

У кімнату ввійшов Ханс, у нього був такий самий зіпсований вигляд, як і у мене.

- Я сьогодні поговорю з королівським магом. Можливо, вдасться покликати його додому, щоб він оглянув дзеркало.

— Ти теж думаєш, що це міг зробити хтось з материка?

- Я нічого не думаю. Просто будь обережною. А з рештою я спробую розібратися.

- Добре, - я легенько поцілувала чоловіка в губи.

Було тривожно на душі, але я все ж таки збиралася на чергування. Крім головного болю, настрій псувало те, що сьогодні я маю чергувати за Педерсена в амбулаторії для дорослих. На диво, Маріса сьогодні причаїлася, і крім промови про те, що вороги нас знайшли і треба тікати, я більше від неї нічого не чула.

Як я і передбачала, робочий день мене затягнув, низка дорослих роздратованих пацієнтів не тільки відволікала, а й виводила і з без того хиткої рівноваги. Як на зле, Ханс не відповідав на мої дзвінки, наче навмисно перевіряючи мій терпець.

Під кінець чергування я була морально розчавлена, і щоби не зірватися на оточуючих, забилася в дальній кут ординаторської, заповнюючи лікарняні карти. На мить я відірвала погляд від документації та подивилася у вікно. Хлинув дощ. Погода вторила настрою!

— А ти парасольку залишила вдома, — нарешті озвалася Маріса. — Чим твоя голова сьогодні забита?

— Я не боюся намокнути. Такі, як я, не хворіють, - відповіла різкіше, ніж треба.

Я знову зателефонувала Хансу. Наростало занепокоєння, що з ним щось сталося, що опозиція перейшла від залякувань до рішучих дій.

У коридорі клініки почулися незвичайна метушня та схвильовані розмови персоналу. Я спробувала знову поринути в роботу з документами, щоб швидше пройшов час, мріючи переступити поріг нашої квартири і переконатися, що з Хансом все гаразд. Маріса, яка відчувала мій стан, притихла і завмерла.

Я виводила каліграфічним почерком запис у чергову історію хвороби, як моє усамітнення порушив нахабний чоловічий голос:

— Лікарю, мені недобре, ви повинні мені допомогти.

Не підводячи погляду на зухвальця, що зайшов у кімнату для персоналу, відповіла:

— Зверніться у приймальню до медсестри, вона вас оформить.

— У мене серце болить, — ніби не чуючи моєї відповіді, промовив чоловік.

— Тоді вам поверхом вище, в кардіологію.

— …серце болить від кохання.

Відвідувач спантеличив, але його присутність дратувала. Я не підводила на нього очей, даючи зрозуміти, що він мені заважає:

— Значить вам на сьомий поверх у психіатричне відділення.

Пацієнт здавлено засміявся. І я відірвалася від історії хвороби.

Високе, темне волосся, трохи заросле щетиною обличчя, очі майже чорні, погляд пронизливий, ніби бачить мене наскрізь. Поверх костюма лікарняний халат. Переді мною вилитий Крістоф Йєнсен. Один в один!

Я відкинулася на спинку стільця і ​​склала руки на грудях, оглянула настінний годинник і зрозуміла, що моє чергування вже десять хвилин як закінчилося. Мовчки встала з-за столу, ігноруючи здивований погляд чоловіка, зняла лікарняний халат і перевзулась.

Відвідувача вразила моя реакція на нього, але я вдруге на подібний розіграш купуватись не збиралася — цей бридкий Педерсен уже розігрував мене минулого року, прийнявши вигляд королеви. Але більше йому не вдасться обвести мене довкола пальця.

Я взяла свою сумку і зупинилася, дивлячись на опозиційного лідера. Долонею легенько поплескала щетинистим обличчям, здивувавши його.

— Який схожий, Педерсен. Вилитий оригінал! Ростеш!

Відвернувшись від чоловіка, я підійшла до дверей і обернулася:

— На ось, — кинула йому ключі від кабінету, він спритно впіймав їх, — закриєш за собою.

Я вийшла з кабінету, трохи здивована ще більшим подивом, що з'явився на його обличчі Педерсена-Йєнсена. І вже підійшла до ліфта, коли на мене налетів захеканий Педерсен.

- Марісо! Ти його бачила?