Глава 1

Не так я уявляла свої останні канікули перед університетом, ой, не так…

- Тато, ти впевнений? Як ти міг закохатися в мене за спиною? Хто ж ця фантастична жінка, що звабила мого непробивного татуся? – з долею скептицизму дивлюся в рідні очі, намагаючись дістатися до істини.

Сьогодні батько повідомив про своє одруження, яке планується найближчим часом, а з майбутньою «мамою» я геть не знайома…

Ні, я бажаю татові щастя і кохання, він як ніхто заслуговує на нього, однак це ж вплине певним чином на мою долю також, тому потрібно оцінити ступінь змін, розібратися в ситуації. 

- Я впевнений. Я кохаю Наталю всім серцем, доню! – почула палку та експресивну річ.

Ось тобі і відповідь, Сашуню, змирися з нею, тепер не лише ти його дівчинка, з’явиться інша, не менш важлива жінка в житті тата.

- Тоді благословляю! – миролюбиво і трохи грайливо кивнула головою, обходячи стіл, пересуваючись в напрямку холодильника, бо їсти хочу - страшне. Хоч щось в рот закину, а то від шоку всю енергію витратила.

- Сашо, сьогодні ввечері Наталя приїде до нас в гості зі своєю донькою, - я тим часом нарізаю ковбаску, ледь палець не відрізала від несподіванки.

- В мене буде зведена сестра? А скільки їй років? Вона буде жити з нами? – майже кричу від думок, які заполонили мозок.

Цікаво, а ми зможемо подружитися? Я завжди хотіла сестру, бо сім’я у нас дуже маленька, я і тато. Не густо. 

- Вона твоя ровесниця.

- Твоя майбутня дружина стара шкапа? – не те, щоб татусь виглядав стареньким, проте одна справа чоловік 45-річний, а інша справа – жінка. 

Отакі в мене подвійні стандарти, коли стосується татової долі. А взагалі-то вважаю себе досить прогресивною і демократичною особистістю, але очевидно суб’єктивна в справах тата…

- Їй 40 років, молода жінка! – заділа його за живе. Ще б пак, кохану жінку ображаю. 

- Ну так, вибач, справді молода, - про себе додаючи «майже дівчинка». 

Ну поглянемо, що там за мамуся і сестричка 18-річна. Хоч би тільки не лошиця якась, або не заучка, або не хвойда… Це ж тато почне виховувати, а йому вже як ні як 45, вік починає брати своє, навіщо ті зайві переживання йому?

- Домовилися, що дівчата прийдуть о 19:00. Прошу тебе не запізнюйся і вдягнися, будь ласка, більш консервативно.

Я зиркнула на свій одяг – напіврозстібнута червона сорочка, з-під якої видніється білий топ, ультра-короткі білі шортики і, власне, все. 

Як на мене, то цілком стандартне вбрання в серпні для 18-річної дівчини з великого міста.

Ну порадую старого, вдягну сукеньку.

- Бантиків не в’язати? – не змогла промовчати. Я така, яка я є. В мене максималізм шарахає по голові, гормони бурлять в крові, а ще спадковість до надмірної емоційності, тому не потрібно провокувати кровиночку на шляху до її самореалізації.

- Сашо, прошу тебе, будь чемною, - попросив тато.

- Добре, - люблю його, тому нічого псувати не збираюся. Просто за звичкою протестую.

Отака я і є. 

Палка, емоційна, іноді агресивна максималістка з загостреним почуттям справедливості. 

Хоча зовні, мабуть, виглядаю трохи неспівстанною з характером – русяве волосся, худенька, всього 45-кілограмів в мені, а зріст… 156. Скільки саморефлексії відбулося на шляху до сприйняття себе... 

Я вродилася без видатних жіночних форм, не нию, проте всього малувато, скажімо так, перший розмір грудей, попа не як у Кім, качала  як могла, в решті-решт змирилася. Мала, бліда, худа, і личком не яскрава, - звичайні сірі очі, типові слов’янські риси обличчя, на таких кажуть, симпатична.

Тому волосся стало насичено-каштановим (коричневим), одяг - завжди яскравим і соковитим. Мені подобається, а це головне. 

Вечір в хату, я до тата.

Спустилася зі своєї кімнати в вітальню і чекаю на нових членів сім’ї, а їх все немає і немає…

- Тату, даю їм ще 10 хвилин, не прийдуть – сідаю вечеряти, - констатую свої подальші плани аби тато не дивувався.

Хоча кого я хочу здивувати? Він мене знає краще за всіх, тому здивованим точно не буде. Може роздратованим, розгніваним чи злим, але з моїх витівок давно не дивується. 

10 хвилин сплинуло й я сіла за стіл, насипаючи всього вдосталь.

- І де та нова мама? Не з того починає знайомство з донечкою, - жую і промовляю. – Це для неї норма? Вона типова лялька без мізків? Зафарбовує своє сиве волосся? 

- Сашо, зупинись! – бачу, що вже рознервувала старого.

- Та О’кей. Чемно сиджу, навіть дзьобика не розстуляю, - скептично поглянула у відповідь. 

Через пів години диво трапилося, я вже чай допивала, добре, що поїла, сита Саша – добра Саша.

- Наталю, Мілано, заходьте, - стелиться таточко, - Знайомтеся, це моя донька – Саша.

Ми прямо подивилися один на одного.

Моя мачуха – висока, струнка, моложава жінка, красива і елегантна. 

Її ж доня – її копія, лише в оновленому варіанті, така собі версія Х2.