Підгорецький замок

Ця історія почалася з дзвінка нашого двоюрідного брата Михайла, який давно вже жив в Італії. Я його геть не пам'ятала, на відміну від Артура. Вони однолітки, я ж на п'ять років молодша. Бабуся Єва ще в дев'яностих поїхала до Італії на заробітки та так там і залишилася, хоч мала в Україні двох дочок. Пізніше тітка Марія з малим Михайликом поїхали до неї й теж не повернулися. Кілька разів приїздили влітку в гості до нас, та то було дуже давно. Зараз Майк — уже двадцятичотирирічний молодик і зовсім ніяких родинних почуттів не викликає. Він повідомив, що їде до України з нареченою і хоче купити тур містичними місцями України — «The Mysterious Ten», а також попросив нас супроводити їх. І навіщо тільки ми погодилися? Хоча нічого не віщувало біди.

— Нарешті, — простогнав на передньому пасажирському сидінні Майк, щойно на горизонті з'явилися шпилі Підгорецького замку.

Машина наближалася, й усі четверо пасажирів зацікавлено вдивлялися в пам'ятку архітектури. Це був не типовий замок із високими гострими шпилями. Але разом із тим він виглядав велично та урочисто. Ніби підіймався в небо над мурами, які першими приковували до себе увагу своєю міццю, попри свій вік. Немов бастіони, що захищають Підгорецький замок від зовнішнього світу, зберігаючи пам'ять тих днів, коли тут вирувало життя.

Машина трохи гуде на нерівностях. З обох боків — старі високі дерева з густими кронами. Вони майже змикаються над дорогою, утворюючи зелений тунель.

І раптом дерева розступаються, відкриваючи простір. Перед машиною з'являється широка відкрита площа. Ніби природний оглядовий майданчик. Погляд мимоволі спрямовується вгору й приковується до масивної платформи з укріпленнями.

— Справжній бастіон, — пошепки, неначе від захоплення не вистачає повітря, вимовляє Джулія.

— Так, — підтверджую я, бо слів бракує.

— Я чекав на більше, — розчаровано протягнув Майк. — У проспекті написано, що це розкішний палац, де можна полинути в атмосферу часів Вацлава Жевуського. Нащо я згодився на цей тур? Обіцяли незабутні враження, містичну подорож, наповнену... Як там, люба, було написано? Наповнену гострими відчуттями? Ось вам і «Містеріус тен». Ми побували майже на всіх запропонованих туром локаціях і жодного гострого відчуття. Я вже дратуюся, що привіз тебе сюди, Джуліє.

Насправді це вже він усіх, крім, звичайно, своєї нареченої Джулії, неймовірно дратував. Я, та й Артур теж, думаю, пошкодували, що згодилися їх супроводжувати. Артур нічим не виказував свого роздратування, але я надто добре знаю свого брата. Ще трохи — й він сам викине Майка з машини.

Його наречена, на відміну від Михайла, народилася в Італії й, хоч в Україні ніколи раніше не була, однак шанувала батьківщину своїх предків і добре знала історію та мову. Вона була художницею. Дуже мріяла помандрувати Україною і захоплювалася усім: краєвидами, людьми та самим туром. Мені вже на другий день стало зрозуміло, що вони геть не підходять одне одному. Михайло був зарозумілим, нетерплячим до інших і жовчним занудою. Можливо, він просто так хорохорився поряд зі своєю нареченою, переживав, що їй не сподобається його подарунок. Адже саме він привіз її до України й купив тур містичними місцями.

Тим часом машина зупинилася перед брамою.

— Приїхали, — повідомив Артур, виходячи з машини.

Я вийшла слідом. Майк галантно відкрив дверцята нареченій.

— Що далі? — запитав він, оглядаючись.

— Було написано, що треба пройти до рецепції й зареєструватися, — кажу, прямуючи крізь браму.

Між нами застигла тиша — велична й важка. Джулія торкається рукою стіни, примружуючи очі, немов хоче відчути те, що пережили ці стіни, вжитися в кожну цеглинку. Я розумію її, бо й сама відчуваю це.

— Яке воно все убоге, обдерте, — знову невдоволено озвався Майк.

— Що ти, любий, він прекрасний, — заперечила дівчина.

Так, час не був дбайливий до цієї споруди, й хоч організатори туру доклали неймовірних зусиль, щоб надати замку лоску, усе одно добре видно, що йому вкрай потрібна реставрація. Так шкода, що лише на старих фотографіях можна побачити кращі часи палацу.

— А ви знаєте, що тут знімали «Трьох мушкетерів»? — раптом згадала Джулія. — Я в інтернеті прочитала.

— Це яких? Радянських? — перепитав Майк.

— Угу.

— Щось я не пам'ятаю там такого, — не заспокоювався він.

— Я гадаю, що ти взагалі мало що з цього фільму пам'ятаєш, — Артура дедалі більше дратував брат. — Хіба що Боярського і пісню... «Констанція... Констанція...». Я вже мовчу про місця, де проходили зйомки.

За цими розмовами ми пройшли подвір'я, яке більше нагадувало замкову площу, і піднялися сходами.

— Добрий вечір. Раді вас вітати в Підгорецькому замку. Ви в рамках туру «Містеріус тен»?

— Так.

— Проходьте до рецепції. Реєструйтеся. Відпочивайте. Погуляйте територією, замком. Сьогодні на вас чекає пізня вечеря в лицарській залі. Не хвилюйтеся. Знаки з напрямком розміщені по всьому маршруту. Не заблукаєте.

— Дякуємо, — оживилися ми всі.

— Можливо, і нашу Марію сьогодні зустрінете, — підморгнув хлопцям чоловік.

— Авжеж, авжеж, — скептично хмикнув Майк. — Влаштуєте шоу для туристів? Ми вже майже всі локації відвідали. Жодних привидів, вампірів, інопланетян чи нечисті не зустріли.

— Можливо, сьогодні вам пощастить. Гарного відпочинку.

І вже відходячи від нас, порекомендував, звертаючись більше до Майка:

— Ще відвідайте наш підвал. Там чудове шоу.

Шоу ми відвідали, і воно справді нам сподобалося: моторошна музика, привид Марії й загалом оформлення викликали захоплення, і в мене навіть сироти побігли по шкірі від містичності й правдоподібності.

— Мені так моторошно було, коли я чула цю історію. Тільки уявіть: жила собі молода дівчина, яку найбільше примусово віддали заміж за старого. І до того ж схибленого на алхімії чоловіка, який шукав чи то золото, чи то еліксир молодості. Ревнував молоду дружину, а потім живцем замурував її в стіні. Цей Вацлав Жевуський — справжній тиран, псих і нелюд.