9.2

Здається, з того часу у нас з ректором почалась чорна смуга. Мало того, що руки скріплені намертво, здається, якщо вирвемо суглоби одне одному та станемо учасниками кривавої картини, кінцівки магічним чином повернуться на місце.

— Дурна відьма, — видала крізь зуби, — повернусь в море, на корм кракену пущу.

Ректор хмикнув, схвалюючи. Здається, в ті секунди, він сам вигадував яскраву картину  тортур для карги. Втім, вибратись непоміченими від озера нам не вдалось: тільки ступили на стежку, як мої фрейліни з’явились з-за дерев.

— Ваша Високосте, — проскрипіла Аделіна, дивлячись на нас очима сповненими жаху.

Еделіна лиш заїкалась, не могла нормально й слова вимовити. У прийнятих правилах людей суходолу скріплені руки могли вважатись шлюбним ритуалом, заручинами… От чому Джаго ледь чи не посивів, коли побачив моїх фрейлін.

— Тихо! — фиркнула я. — То жарт морської відьми й навіть не смійте… Чуєте? Хоч слово скажете комусь — пожаліюсь на вас матері й всьому королівському двору.

Ми пройшли повз дівчат, що застигли, як статуї. Ректор сховав наші руки за своїм плащем й створив ілюзію, наче ми несемо кошичок з незрозумілим камінням. Шлях йшов крізь теплиці й малинові грядки. Близнючки плентались за нами, як і дух розпорядника, що зацікавлено роздивлявся той самий кошичок.

Коли нас побачив професор Данр, його волосся стало дибки.

— Мовчи, — прошелестів голос Джаго, — тільки спробуй видати мою ілюзію…

Я відчула нову магічну хвилю й зрозуміла: він використовує чари зв’язку. Студенти підіймали очі, хоч заклопотано обривали дорогоцінну малину з гілочок.

— Обережніше, де Ран! — гаркнув на мене лорд ректор. — Якщо погодились допомогти, то робіть це нормально!

Я насупилась, вдаючи, що допомагаю з важкою ношею. Хоча насправді хотіла провалитись крізь землю від близькості з Джаго. Може наступити йому на ногу, щоб забув власне ім’я та взнав де раки зимують? Але… Як тільки трохи сильніше сіпнулась, на руках з’явились магічні окови. Дві фіолетові нитки оповили наші зап’ястя та стиснулися, змусивши нас обох одночасно скривитись. Принаймні ми бачили межі ілюзії, як її учасники.  Червоні капельки крові  з’явились несподівано.

— Ай! — застогнала я, стримуючи сльози.

— Ой! — проскрипів ректор, а в очах його з’явились іскорки люті.

Декілька студентів відволіклись від роботи, споглядаючи нас, навіть почали перешіптуватись.

— Дивіться на ягоди, а не на нас! — рявкнув ректор так, що найближчі кущі мало не зів’яли від потоку його магії.

Його злість не вщухла навіть тоді, коли ми вийшли на стежинку для викладачів, окрему дорогу, зі своїми секретами та зрізами. Дух розпорядника летів мовчки поруч, час від часу зникаючи, коли Джаго озирався. Боявся бідолашний Цезаріус ще дужче розізлити Будяка. І все ж непохитний, грізний, аристократичний де Данр перетворився на звичайну розлючену людину. Він навіть гідність у таких ситуаціях зберігав на королівських прийомах, що я заздрила його витримці. Сама ж проклинала відьму й важко зітхала від ран.

— Обережніше, — проскрипів він, наче стара шафа, — то вам не в воді плавати, принцесо, подібні рани будуть довго загоюватись.

Й сам Джаго легко смикнув руку, змушуючи мене зашипіти від болю. Я подумки побажала йому впасти в будяки з десяток разів.

— І все ж, — хижо видала, скривившись, — тепер зрозуміло, чому ви досі без дружини. Ах… Вибачте, — натягнула посмішку, — тепер зрозуміло чому лорд ректор заручений зі славнозвісним стервом та став її рабом. Такий характер не витримала б навіть камбала, хоч клеймо вас зробить слухняною маріонеткою… Гідна наречена, високі відносини!

Джаго б відповів, принаймні він скривився, але коли узрів на площі внутрішнього двору групку людей, вмить посірів. Цезаріус вів за собою… Мою матір! Й таким дух ласкавим був, що аж вказав на нас. От тільки я знала, що королева може бачити крізь ілюзії. Знала й отетеріла, коли матінка завмерла, помітивши нас. Від емоцій Її Величності, навіть свита відступила, злякано, наче шукаючи прихистку.