2

Я й досі пам'ятаю легкий вітерець, який куйовдив моє волосся, намагався підняти вгору тонкі пасма. Цей пустун змусив мене посміхатись, вертіти головою на всі боки та ловити свіжість його майже весняного подиху.

–  Ви також полюбляєте грати з вітром?

Незнайомий бархатистий голос змусив мене на мить застигнуть у просторі. На вустах з'явилась щира посмішка. Я обернулась і одразу пірнула у бездонні блакитні очі чоловіка. Навіть забула, що хотіла влучно відповісти на його запитання. Ніби стріла Амура чекала цього погляду, а потім влучила у самісіньке серце.

Він посміхнувся, уважно розглядаючи мене з ніг до голови.

–  У вас чудове довге волосся.

А я знову, ніби підліток, ніяковію та не знаю, що сказати. Але знаю, що маю чудовий вигляд у короткій кремовій курточці та чорних джинсах, які підкреслюють красу моїх ніг та стегон.

–  Дякую, — лише одне слово злітає в моїх губ, тоді як очі вивчають високу постать чоловіка.

Він має неперевершений вигляд у чорному пальті та синіх джинсах. Але не це головне. На гарному обличчі є ще одна особливість — вуста. Вони у нього пухкі, а коли незнайомець посміхається, дивуєшся поєднанню білосніжних зубів та губ. Скільки йому років? Тридцять чи тридцять п'ять?

–  Прогулянка?

–  Вільне життя. Мене тільки-но звільнили від обтяжливих стосунків. Намагались розкрити очі на всі вади, які маю, але марно.

Я сповідаюсь незнайомцю, але не відчуваю напруження. Правду говорять, що поділитися з кимось незнайомим своїми переживаннями простіше, аніж наодинці пережити важку хвилину.

– Схоже, що не вас одну.

З-за спини чоловіка виринає рука. В ній він тримає величезний букет ніжно-рожевих троянд. Неочікувано протягує руку вперед.

–  Такі гарні квіти не мають права загинути у смітнику.

Не у мене однієї сьогодні день, а точніше вечір розчарувань та емоційних вчинків?

–  Вона не прийшла?

Я з трепетом беру об'ємний пакунок квітів та жадібно їх розглядаю. Вони чудові. Артем жодного разу мені не подарував хоча б невеличкий букет квітів. Вважав це марнотратством. Хоча інколи поодинокі троянди радували мої очі...

–  Оксаночко, ти ж знаєш, що я маю це зробити.

–  Але чому ти впевнена, що він рано чи пізно в цей день з'явиться на місці вашого знайомства? Та це ж дурня якась.

Подруга знову намагається відбирати у мене не лише ключі, але й сумочку. Я не втримала річ, а з її пащі на підлогу розсипались дрібниці, починаючи з помади, олівця для губ та закінчуючи...

–  Ти й досі зберігаєш цю ганебну записку? Інно! Він тебе покинув, а значить не кохав. Ти була йому зручна. Просто ти не помічала цього. Від гарних дівчат, як ти, просто так не йдуть.

Ось! Ось ці слова! Просто так не йдуть.

– Він мене кохав. Я серцем це відчувала. Так закохуються раз і на все життя.

Оксана ніколи не була знайомою з Олегом, але я їй багато розповіла про колишні стосунки. Звичайно ж вона мала свою думку. Я її розумію. А мені й досі боляче. Навіть переїзд в інше місто, на інший бік нашої країни, не полегшив мого стану.

–  Дівчинко моя, у нього вже може п'ять таких, як ти, було. Просто забудь. Не ятри собі душу. Зверни увагу на Дмитра, він чудовий друг.

Посміхаюсь, згадуючи старшого брата Оксани. Так, він чудовий друг. Але моє серце зачинене на сім замків.

Беру записку з руки подруги та стискаю пальцями. Три роки цьому прощальному листу, а враження, що цей папір з офіційними рядками просто обпікає руку до кістки...

Три роки тому, за два тижні до дня всіх закоханих, Олег вирушив за кордон у справах фірми, в якій вправно працював багато років.  Він мав повернутись у важливий для нас день — першу річницю нашого знайомства. Я чекала його на набережній з нетерпінням, в руках тримаючи подарунок для коханого. В невеликій коробочці лежав срібний чоловічий браслет. Мій коханий виявився ще тим модником.

–  Пані Інно?

Я, як і рік тому, руками трималась за перила та милувалась зорями. Але тоді був справжній зимовий вечір, з купою снігу, з морозом. Я, кутаючи горло у шалик, обернулась і побачила ледь знайомого чоловіка. Здивовано подивилась на нього, очікуючи продовження його слів.