Розділ 6

«Перемога! Ви заробили 200 пунктів розвитку. Із загоном розділено 180 пунктів. Увага! Оскільки у цьому бою ви билися разом з союзником, пропонуються такі варіанти поділу здобичі: 1) Забрати все собі. 2) Забрати найцінніше, а решту залишити союзникові. 3) Відмовитися від здобичі на користь союзника. Ваш вибір?»

Цікавий нюанс раніше такого не було. Жаба, звичайно тисне, але розмірковуючи тверезо, мої воїни і так непогано екіпіровані, а тягнути зайве барахло до «найближчого» купця якось ліньки. Та й перевірити цікаво, як у грі нагороджують за альтруїзм.

«Відмовитися!»

«Вибір ухвалено. Ви отримуєте нагороду «0» грошей та «0» здобичі. Ви заробили повагу. Ваші відносини з фракцією «Королівство валькірій» покращено до «5» — нейтральні»

— Дякую, мілорде, — плавно несучи на струнких ніжках чудову фігурку, до мене наближається молода жінка, одягнена як і решта войовниць у стилі мінімалізму. З єдиною відмінністю — позолочений тризуб пришпилений до бретельки бронеліфчика. — Ваша допомога була вчасна.

— Та гаразд… — прикидаюся скромним. — А то я не бачив… Ви б і самі впоралися. Ми встигли під завісу.

— І тим не менш, дозвольте вам віддячитися… — граціозний кивок. — Я помітила, що не всі ваші супутники мають гарні обладунки. Прийміть, на знак дружби.

Заглядаю в інвентар і бачу, що в ньому додалося два лоти. Добротна кольчуга морського пірата та обладунок фурії. Трясця… Ні, проти кольчуги я нічого не маю, Кирилові така броня і справді не завадить, бо як лікар — повну броню йому носити не можна, а ось щодо обладунку… Згоден, всі ці сріблясті мотузочки чудово б дивилися на Мелісі, але боюся, що якщо черниця приміряє на себе цей наряд, вся та частина загону, що відноситься до сильної статі, незабаром набуде різнобічного і широкого зору. У тому сенсі, що ліве око дивитиметься ліворуч, а праве — відповідно, праворуч. Так що вистачить з них амазонки, що приковує погляди при найменшому подиху вітерця, який припіднімає плащ на її плечах.

Вирішено. Від пропозиції відмовлятися не буду, але й переодягати Мелісу не стану. Притримаю на продаж.

— Дякую…

Покінчивши з церемоніальною частиною, войовниця знімає з лиця привітну усмішку і явно збирається перевести розмову на більш серйозну тональність, для чого офіційно представляється.

— Моє ім'я — Амалія. Я старша мати цього селища. Викажіть честь і дозвольте дізнатися, з ким мене звела доля.

— Антоній Поліський, — зображую уклін у свою чергу.

— Скажіть, пане Антонію, ви дуже поспішайте?

— Ну, не так щоб дуже, але й зайвого часу не маю. А чому це вас цікавить?

— Хотіла просити про допомогу, але…

— Пані Амалія, давайте, я спершу вас вислухаю, а потім чесно відповім — чи в мене знайдеться вільна хвилина чи ні.

— Дякую… — вдячно посміхається войовниця. І дуже сексуально. Ну так, ну так… Такими авансами нас, мужиків і беруть у полон. Обіцяючи виконання всіх бажань та безмежне море насолод. На щастя, я давненько не прищавий молодик і добре знаю, що за задоволенням підуть, як мінімум, капризи, а максимум — посягання на волю. У тому числі й вибору.

— Справа в тому, — продовжує Амалія, впевнена у власній чарівності, — що нашим розвідникам вдалося знайти лігво морських розбійників. Місце, де вони збираються перед набігом. І зараз, коли ми їх так гарненько пощипали, саме час покінчити з піратами раз і назавжди. Або хоча б на досить тривалий термін. Наша пані воєвода Синільга обіцяла прислати загін, але, на жаль, щось забарилася. А в нас самих занадто мало сил, щоб розділитися: відправивши бійців до лігва і, при цьому, не залишити поселення без захисту.

— І ви хочете, щоб ми зайнялися ними?

— Так…

— Гм... Загалом не бачу перешкод... А як далеко звідси лігво піратів?

— У не цілому дні шляху.

Воїтелька мабуть помітила щось таке в моєму погляді, що відразу скоромовкою додала:

— Якщо ви про змарнований час подумали, то я маю прийнятне для нас обох рішення цієї проблеми… — зробила невелику паузу, акцентуючи увагу і продовжила: — Я дам вам кількох провідників. Вони не годяться для бою, принаймні поки не наберуться досвіду, зате збільшують швидкість пересування загону вдень на 20%.

Гарний бонус. А якщо врахувати, що чим більший загін, тим повільніше він пересувається, — взагалі незамінний. Я ж не збираюся виконувати волю Призначення із десятком бійців. Тут зовсім інші вагові категорії підуть. Для оборони лише одного замку кількість воїнів іде на сотні... А мені, якщо погодитися з тим, у чому постійно намагаються переконати сни та обидві супутниці, доведеться воювати з цілими королівствами. До того ж, явно не в глухому захисті. Та й натяк на розвиток отих провідників звучить дуже привабливо.

— Добре… Давайте провідників і займемося справою.

— Та ось вони...

Не знаю, що саме очікував побачити на тлі загального стриптиз—клубу, але точно не дівчат чотирнадцяти років, закутаних у темні куртки з капюшонами і такі ж, вільного крою, штани.

«П’ять провідників хоче приєднатися до вашого загону. Прийняти? Так/Ні?»