Розділ 54

До Перекопа підійшли ще засвітла. Розрахунок будувався на тому, що невеликий загін вершників, які їдуть відкрито, не повинен викликати застереження.

Не мною придумано, що нахабство міста бере, але втілювати це гасло в життя спробую.

— Гей там! Заснули чи що? — закричав Сафар-бей на охоронців, як тільки ми наблизилися на достатню для переговорів відстань. — Піднімайте ґрати! Хану Махмед-Гірею депеша від Сабудай-мурзи! Терміново! Радійте, нероби! Заколот придушено!

Навряд чи хан, прибувши до Перекопа, відразу сповістив усіх мешканців про причину, що спонукала його перенести ставку, але шила в мішку не приховаєш. Тим більше, коли їх там ціла купа. По-перше, — раптовість. По-друге, — скритність. По-третє, — з Перекопа до Ак-Кермена відправлено два загони найкращих воїнів. Загалом, кожен, хто може скласти два і два, здогадається, що у Білій фортеці життю Махмед-Гірея щось загрожувало. А що може загрожувати Великому хану, якщо на Орду ніхто не нападає? Зрозуміло — заколот.

На цю передумову спирався перший крок мого нового плану.

Вибравшись через підземний хід контрабандистів, що просмердів кішками, я повернувся в табір і запропонував своїм командирам новий варіант зміни влади, який зараз і втілював.

Насамперед, шумову завісу, яку вони вже й так розгорнули перед стінами Ак-Кермена, продовжувати до упору. Але виділити на неї лише найнебоєздатніші частини. А для їх прикриття як від можливої вилазки обложених, так і приходу якогось чергового обозу залишити панцирний загін Мамая. Козакам і так не дуже подобалося вплутуватися в суперечку між двома ханами — вони з радістю покришили б у лапшу і одного, і другого. А патрулювати околиці, маючи шанс і надалі звільняти полон, їм було в радість.

Потім я запитав у Саїн-булат хана, наскільки він може довіряти обом бекам, що присягнули йому.

Принц лукавити не став, відповів відверто. Довіряє, доки тримає їх у полі зору. Що ті зроблять без нагляду, важко сказати. Можуть залишитися вірними, а можуть і зрадити. Все залежить від того, як довго триватиме заколот, і якими будуть успіхи. Хіба що Сафар-бей, переможений у чесному бою, начебто вірний по-справжньому.

Позиція зрозуміла, тому я запропонував Булату зібрати загін із найкращих воїнів. Бажано, взагалі, лише нукерів та другого бека. А щоб легше було їх тримати у покорі, туди ж перевів амазонку, Мелісу та іспанця. Пояснивши, що саме від другого загону, а значить і від них, залежатиме, чи я доживу до кінця сьогоднішнього дня.

До себе в загін узяв лише черкесів та Сафар-бея. Першим все одно де різати бусурман, аби побільше. А татарин був потрібен для розмови зі стражниками. До того ж, особою у Криму він був відомою. Тоді як звістка про його участь у заколоті навряд чи вже встигли досягти Перекопа.

Ось таким загоном, прикривши броню накидками та халатами, ми під'їжджали до фортеці.

Міркування мої, принаймні, у частині першій виявилися вірними. Про піднятий заколот тут уже здогадувалися. І новині, озвученій Сафар-беєм, зраділи. Настільки, що на стінах закричали щось голосно і радісно, а потім кинулися піднімати ґрати.

Чортова лебідка скрипіла так жахливо, що їхні дії не могли залишитися поза увагою. А це означає, будь-якої хвилини міг заявитися якийсь командир, з питанням: «Що тут відбувається?!» і «Хто дозволив?!»

І для того, щоб моя авантюра не провалилася одразу, ми повинні були будь-що потрапити всередину міста раніше. Вдаючи, що всього лише приєднуємося до спільних веселощів, ми стали кричати у відповідь, розмахувати над головами шаблями та арканами, а потім послали коней вперед.

Грати піднімалися повільно, наче насміхалися.

«Знаю-знаю, я ваші підлі задуми! Думаєте, обдурили? А ось і ні… Зараз, як обрушусь вниз, впиваючись у землю півметровими штирями, навіть з місця не посунете!»

Маячня! Зі шматком заліза розмовляти почав. Шизуха чистої води. Вціліємо, попрошу Кирила якусь мікстуру. Хоча ні, з ним краще не зв'язуватися. Не всі експерименти київського ескулапа мають добрий фінал. Краще з Мелісою усамітнитися до ранку. А то й на кілька днів звалити кудись. Подалі від усіх. Її інтенсивна терапія всю дурість як водою змиє.

— Це що таке?! Хто дозволив?

Дочекалися. З'явився, не запалився. Навіть репетує, хоч і не дослівно, але близько по тексту.

Вибач! Пізно! Але саме з тебе почнемо. Нічого особистого. Просто хороші служаки вміють правильно діяти у будь-яких ситуаціях. А мені зараз не потрібна організована відсіч, а хаос і безладдя.

Шабля впала трохи навскоси, врубаючись у тіло яничарського десятника між ключицею та шиєю. Не наповал, але смертельне поранення. І дуже ефектне. Для оточуючих. Щойно, буквально секунду тому, стояв начальник і репетував на всіх, а ось замість нього — якесь жахливе, закривавлене чудовисько. Розмахує руками, бризкає кров’ю і витріщає від болю очі.

У кінній рубці важлива кожна мить. Хто встиг першим, той лишився живий. Хто розгубився, хоч на один удар серця, другого вже не почує.

П'ять шабель першої шеренги майже одночасно знайшли свої жертви. Тих, що стояли трохи далі, збили коні. А далі підоспіла решта черкесів. Цим вовчищам якщо й потрібний був командир, то лише для того, щоб зупинити вчасно.

Блискаючи лускою кольчуг, черкеси влетіли в натовп татар, як згадані звірі в кошару до овець. Стражники не мали жодного шансу. Хвилина минула чи дві, а в отворі воріт і поряд з ними вже валялося десятка півтора трупів, причому жоден з моїх бійців поки не отримав навіть подряпини.