Розділ 51

Не скажу, що все й надалі пішло, як по маслу, але й без особливих проблем обійшлося. Обози людоловів та пошарпані в боях загони поверталися до Криму з регулярністю рейсового автобуса. Отже, військо прихильників Саїн-булат хана зростало, як на дріжджах. То з лівого берега від Мамая десяток-другий капне, то з правого — де ла Бусенор «добровольців» піджене. До себе приймали лише панцирних козаків та черкесів. Щоправда, ні тих, ні інших до кінця першого дня більше не трапилося. В основному ясир складався з селян обох статей та козацької піхоти. Городових та реєстрових. І досить рясно.

Тож ближче до кінця дня я вирішив відправляти Федота з поповненням в Полісся. Обоз із сотні переселенців під охороною майже двох десятків козаків, та ще й з величезним стадом на додачу, справляв враження. Дивлячись на куряву, підняту ногами і колесами, я всерйоз задумався над тим, що село моє не гумове. І треба або припиняти зганяти в нього народ, або терміново прибирати до рук ще одне село по сусідству. Або хоча б землю під забудову...

Згадавши про будівництво, навіть засумував трохи. Цікаво, що там уже без мене нагородили? По доповідях — рів вже закінчили, та й оборонний вал (куди ж викопану землю подіти?) теж. Тепер впритул займаються частоколом та кутовими вежами. Тільки матеріалу не вистачає. Постійно доводиться виділяти ліс на житло новоприбулим. А грошей, щоб закупити більше, катастрофічно не вистачає. Навіть за найскромнішими підрахунками, терміново треба ще не менше п'ятнадцяти тисяч.

Ото, хомут я собі на шию заселив! Скільки талерів уже, у буквальному значенні, в землю закопав. Буратіно, та й годі. Особливо якщо не забувати натяки Меліси, що я тут не затримаюся, оскільки в інших землях мене вже буквально зачекалися і доля, і призначення. То може, настав час починати збирати на дорогу, а не в іпотеку вкладати?

Ніч минула без подій. Тільки татарський табір заважав спати, галасував, наче потурбований вулик.

Сафар-бей разом з ханом встановлювали залізну дисципліну, військовий порядок, формували загони і взагалі, утрушували цю різноманітну масу народу, що одержала дуже ємне визначення — орда. А вранці карусель закрутилася з новим розмахом.

Тільки до обіду накрили три обози. Саїн-булат тепер теж не стояв осторонь. Розумно розсудивши, що найкраще згуртувати воїнів може спільна перемога. Заодно, надати їм упевненості, що Аллах на боці нового хана.

Тепер і нам пощастило. У всіх обозах виявилося по парі панцирних козаків. А за сукупністю набраних балів частина війська виявилася гідно підвищення. Що я негайно і зробив. Це суттєво підвищувало боєздатність загону. Не дарма примовляють, що за одного битого (досвідченого) двох не битих дають.

Тут відмінності були не настільки радикальні, як при зміні роду війська, але теж істотні. Досвідчений боєць кращий за рекрута на чверть. Ветеран — на стільки ж кращий за досвідченого. А ось еліта вже рівно вдвічі. За всіма показниками. Плюс кращі коні та броня.

До вечора Саїн-булат хан уже мав у своєму війську сто двадцять бійців і, крім Сафар-бея, на вірність йому присягнув Керим-ага. Останній значно покращив якість татарського загону. Привівши з собою півтора десятки нукерів та дюжину яничарів.

Від такого стрімкого переходу: вчора в'язниця — сьогодні бунчук, Булат буквально місця собі не знаходив, готовий просто зараз мчати в Ак-Кермен. Добре, що його нові воєначальники були досвідченими командирами, чудово розуміли, що фортецю не штурмують із сотнею ледь навчених пастухів, і допомагали мені стримувати нетерплячку принца.

Вночі поспати не вдалось. Охорона помітила рух з боку Ак-Кермена, і я розпорядився вислати їм назустріч загін добірної кінноти. На найшвидших конях. Щоб жоден не втік.

Наздогнали та схопили весь десяток.

Щоправда, як пізніше з'ясувалося, вони й не тікали. Дозорців вислав не Махмед-Гірей, а Кара-Мурза. Щоб сповістити нас, що старий хан, дізнавшись про втечу племінника, про всяк випадок із загоном особистої охорони поскакав у Перекоп. І тепер в Ак-Кермен новий начальник гарнізону. Хто б міг подумати — Кара-Мурза.

Просто так відчинити ворота і здати місто він не зможе, але якщо Саїн-булат хан прийде під стіни фортеці з великим військом, то комендантові доведеться вивісити білий прапор, щоб урятувати життя мешканців та місто від руйнування.

А ще Кара-Мурза наказав передати, що гарнізон Ак-Кермена зараз налічує майже двісті воїнів. Здебільшого — байраків. Але є також і орта яничар. Старший офіцер якої підпорядковується лише наміснику чи хану. І якщо байраків Кара-мурза зможе вмовити здатися, то з яничарами це не вийде.

Цінна інформація і вчасно отримана. Тепер царевичу простіше ще день «пошукати» прихильників. А ось ближче до вечора можна спробувати навідатися в місто. Якщо я не помиляюся, яничари не лише тримаються на особину від татар, але й живуть окремо. І цей факт треба неодмінно використати з розумом.

План склався як би сам собою. Простий і витончений, як і все геніальне. Набагато складніше виявилося переконати в цій геніальності інших.

Здуріти можна, наскільки кожен вважає себе мудрішим або хитрішим за іншого. Тож і години не минуло, як я припинив спроби переконати товаришів за допомогою логіки та авторитету, а почав примітивно користуватися владою. Тобто наказувати. Ну а чого, не розуміють по-доброму, буде як завжди.

Найскладніше виявилося позбутися Меліси. Чорна сестричка трохи за ноги не хапала, благаючи і вимагаючи взяти її з собою. Добре — Іридія виявилася мудрішою. Відчепила від мене добровільного охоронця і потягла геть. Примовляючи, що не діло жінкам у чоловічі забави лізти. Тим більше, у мусульманському краї. Тут у кожного своя половина будинку та окремий шлях.