Розділ 26

Староста Михась особливих радощів від наданої мені королівської милості не виказав. Навпаки, став через слово кланятися і величати то ясновельможним паном, то доброчинцем. А сам усе очі ховав та у відданості запевняв. Старий лис одразу збагнув, що перемудрив і змінив, як кажуть, шило на мило. Воєвода Королькович хоч був і не надто дбайливим господарем, але до справ громади не ліз і проживав у Смоленську. Тоді як мені Михась спершу сам майже усі секрети Полісся видав, а тепер ще й перебуватиме під наглядом.

Ось і метикував, що краще. Головний у бідному селі, чи дрібна сошка у заможному селищі? Здається, відповідь очевидна. Але не все так просто. У дрібної сошки і справи дрібніші. За старих часів жартували, що навіть у найбіднішому колгоспі голові всього вистачає. Ну а тутешня громада по суті нічим не відрізняється. Та ж зрівнялівка, трудодні та кругова порука. У тому сенсі, що всією громадою відповідають за кожного.

Довелося відвести Михася вбік і пояснити йому на пальцях, що я пан добрий і місцями навіть поступливий. І готовий заплющувати очі на невгамовну спрагу збагачення окремо взятого старости, якщо його особистий добробут не буде надто явним, швидким і не позначатиметься на моєму. А ще я наполегливо порадив Михасеві не поспішати з висновками, а подумати над тим, що якщо все зростеться, то незабаром він змінить смушковий пояс старости на шапку міського голови. І синам його відповідні посади знайдуться. Що за місто без судді, скарбника, голови торговельної гільдії, митаря та інших дуже важливих і потрібних людей. Скільки там у нього синів?

  Мої ораторські здібності виявилися на належній висоті, так що до кінця розмови старий аж помолодшав років на десять і все пояс поправляв.

Вловивши момент, я покликав до нас Цепеша і оголосив старості, що самому мені ніколи буде на одному місці сидіти, а тому я залишаю на Поліссі свого намісника. Який не стане надто пильно потикатися у справи господарські, але у плані військового будівництва та загальної військової підготовки — волоський князь їм цар, бог і воєвода. Все, що накаже — слід робити негайно. Поради давати можна, заперечувати — ні.

Спершу Михась знову трохи погас поглядом. Але, як тільки почув від Цепеша, що той має намір призначити Четвертака і П'ятака ближніми помічниками: старшого з навчання рекрутів, а другого — наглядачем за будівництвом, одразу перейнявся до воєводи повагою і запросив повечеряти.

Залишивши їх удвох знаходити спільну мову, і вирішивши, що все владнав, пішов шукати Мамая. Маючи намір без зволікань вирушити далі. Але тут прибігла Настуся і з ходу бухнулася в ноги, благаючи не губити, не позбавляти милості і не відмовляти в милосерді... Дружина Федота так інтенсивно кланялася, а слова вимовляла з такою завидною скорострільністю, що я навіть половини сказаного не зрозумів. Тому підняв молодицю на ноги, а що та весь час норовила впасти на коліна, обійняв і притиснув до себе.

— Та вгамуйся ж ти… — спробував заспокоїти її. — Залишиться твій чоловік удома. Я не беру Федота із собою.

Гаряче тіло заборсалося ще сильніше, пружно вислизаючи з рук.

— Не губи, пане… — заплакала ще голосніше.

Я нічого не зрозумів, довелося взяти молодицю за плечі і міцно струсити.

— Ану, годі завивати. Говори виразно.

Настя слухняно витерла сльози і повторила:

— Не губи, милостивець.

— Це я вже чув. Кажи, чого хочеш?

— Не залишай Федота вдома.

Цікаво дівки танцюють…

— Ось як… Ану, дівчинко, ходімо набік. Щось мені у твоїх бажаннях не все зрозуміло.

Я підхопив Анастасію під руку і потяг подалі від будинків і тинів, на яких, як відомо, вуха самі ростуть і сіяти не треба.

— А тепер кажи, та без таємниці: чим Федот так не догодив, що ти його з дому гониш? Правду дізнаюся — при всьому народі на площі різками сікти велю. Не для того я тебе з ліжка піддячого витягав, щоб ти сама чуже шукала.

Молодиця охнула, залилася рум'янцем, закрила обличчя руками і, ніби витративши запас сил, опустилася на землю.

— А я все думала, упізнав ти мене, пане, чи ні… — зітхнула тихо. — Упізнав, значить. Що ж чоловікові про невірність не сказав? У таємниці зберіг?

— Тоді не з власної волі ти зрадила, чоловіка від диби і острогу врятувати хотіла, і не мені тебе за те засуджувати. Але тепер, вибач… Поблажок не буде.

Анастасія подивилася на мене суворо, наскільки це можливо зробити знизу вгору і широко перехрестилася.

— Ось тобі хрест, пане. Немає більше на мені гріха, крім того єдиного разу. А Федота я прошу із собою взяти лише заради нього самого. Не з тих чоловіків він, яким господарство в голові. Зачахне. Пити почне… А там і мене зненавидить, бо очі мозолити буду і про минуле нагадуватиму. Думаєш, він сліпий? Теж мовчить, нічого не питає, але синці на шиї та грудях, залишені Касьяном, бачив,— знову опустила голову і продовжила, не підводячи очей. — Простір йому потрібний, свобода, бій… Там душею розтане. А я на нього чекатиму... У цьому не сумнівайся. Жаху тієї ночі на все життя вистачить. Я ж як думала, — відведу біду, а сама у вир…

Трясця… Знайшовся знавець жіночих душ. Поліз прямо з чоботями. А тут така запендя, що й Македонський зі своєю бритвою відпочиває.