Вона сіла за стіл. Взяла ручку. І написала:
«Тиша — не ворог. Вона — пам’ять, яку ми боїмося. Але якщо говорити — вона слухає. І відступає.»
Анна усміхнулася. Вперше — щиро.
А десь далеко — в іншому домі, в іншій кімнаті — хтось увімкнув радіо.
«Анно…»