Будинок на краю тиші

Вступ 1.

Його звали Аркадій. У селі не вимовляли це ім’я вголос — лише пошепки, як прокляття, що ще могло ожити. Він з’явився раптово, без минулого, без родини, без причин. Оселився в будинку на узліссі, де вікна завжди були зачинені, а світло — ніколи не горіло. Люди казали, що він не ходив, а зникав. Що його тінь була довша за тіло. Що він знав імена тих, кого ще не зустрів.

Його страх тривав роками. Дівчата зникали. Дорослі мовчали. Діти малювали чорні двері у своїх зошитах. Але ніхто не наважувався піти до «того, що стоїть сам». Аж поки не зникла Лєна.

Вона була тиха. З очима, що бачили більше, ніж мали. Її шукали — не тому, що вірили, а тому, що мусили. Але вона повернулася сама. Вся в крові. З ножем у руці. І з мовчанням, яке не можна було розбити.

Аркадій помер того дня. Але будинок залишився. І щось у ньому — теж.

Лєна більше не говорила. Вона зникла, як і ті, що були до неї. А село почало забувати. Бо пам’ять — це теж спосіб вижити.

Але будинки не забувають. Вони чекають.

Бики Елизавета Олеговна

Подобається

#570 в Містика/Жахи
#1009 в Детектив/Трилер
#388 в Трилер

У тексті є: таємничий будинок, внутрішній біль, привиди та видіння

Відредаговано: 15.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись