Дощ не вщухав уже кілька годин. Краплі глухо били по асфальту, розмиваючи світло ліхтарів у довгі тремтливі смуги. Шістнадцятирічна Софія бігла вузькою лісовою стежкою, раз по раз озираючись через плече. Серце шалено калатало, а подих перехоплювало від страху.
Вона знала: часу майже не залишилося. Тремтячими пальцями Софія дістала телефон.На екрані мерехтіло кілька пропущених дзвінків від матері. Вона швидко відкрила чат із найкращою подругою. Пальці ковзали по мокрому екрану.
«Якщо зі мною щось станеться, шукай правду в будинку біля озера».
Софія натиснула "Надіслати" і завмерла. Повідомлення було доставлено.
На мить їй стало легше. Та раптом за спиною хруснула гілка.Вона різко обернулася. Між деревами промайнула темна постать.
— Ні... — ледве чутно прошепотіла Софія.
Страх скував все тіло. Телефон вислизнув з рук і впав у мокру траву.
Постать наближалася. Софія зробила крок назад, потім ще один. Попереду, крізь завісу дощу, виднілися темні обриси старого будинку біля озера.
Саме там почалася ця історія. І саме там була захована правда за яку хтось був
готовий вбити.