Розділ 25

         Катя повернулась додому близько 9 години ранку, хотіла довше побути у подруги, щоб Соломія і Марк більше часу провели разом, але та повинна була їхати до своєї бабусі. Хоча вона і так ще до 10 сиділа у вітальні і думала, чи варто їх вже відкривати. Їй дико було цікаво як пройшла у них ніч, і чи часом в них нема бажання її вбити за те, що вона їх закрила. Ключ вставляла з острахом та, коли побачила пусте ліжко, то аж перелякалась де це вони поділись. Поки не помітила розкидані подушки з ковдрою на підлозі, на яких спали Марк з Соломією. Її брат обнімав її подругу в той час, як та закинула на нього ногу. Катя на пальчиках підійшла ближче і зробила кілька фото, так, на майбутнє. Може, пригодиться. Коли хотіла вийти і ще залишити їх поспати, випадково зачепила ногою рюкзак, який стояв біля столу, що заставило сону парочку відкрити одночасно очі. Вони подивились одне на одного, потім одночасно відчули, що нога Соломії на ньому, ще й міцно притиснута до його бедра. Дівчина, настільки швидко, як могла, забрала ногу і перекотилась на інший бік, встаючи з підлоги. Катя ледве стримувалась, щоб не засміятись в голос, Марк ж тим часом дав волю сміху.

- Я з тобою ще про це поговорю. Подруга, називається, - засоромлена Соломія вибігла з кімнати, щоб потім втекти до себе додому.

          Хлопець так і залишився лежати на підлозі зі щасливою посмішкою, поки його сестра не штурхнула його ногою.

- Ну що, братик, не хочеш мені подякувати? – горда собою, спитала Катя і присіла біля нього.

- Та ця дурочка вже хотіла через вікно пригати, уяви? – йому захотілось поговорити зі своєю сестрою про Соломію. Рідко появляється таке бажання, але зараз він був у піднесеному настрої.

- Ну це не дивно. Я би від тебе теж хотіла втекти, - розсміялась Катя, за що получила подушкою по плечі.

- А те, що наші батьки так вчасно поїхали відпочивати, це твоїх рук справа? – поцікавився Марк, який вже і так догадувався, яка буде відповідь.

- Звичайно. Варто було лише сказати, що я виграла випадково квитки на спа-процедури у шикарному готелі на чотирьох осіб і вони тут як тут вже збирали речі.

- Не думав, що ти така кмітлива у мене, - похвалив її Марк.

- Ти ще багато про мене не знаєш, - він погладив її по голові, але Каті не терпілось почути деталей. – Все, хватить цих ніжностей. Розказуй.

- Ти ще маленька, щоб таке слухати, - таємничо посміхнувся хлопець.

- Ви….,- округлила очі Катя, та Марк її перебив.

- Менше фантазій, нічого такого не було, - засмутив він одразу сестру.

- Жаль, дуже жаль.

        Хлопець спочатку помовчав, роздумуючи, чи хоч щось розказувати, та вирішив, все таки, поділитись загальною картиною за те, що якби не його сестра, цього всього би не було. Він почав свою розповідь, упускаючи певні деталі, але в думках він згадував все і його серце наповнювалось теплом.

        Діставши, приготовлене Катею, вино із шафи, він запропонував Соломії випити, від чого та відмовилась. Навіть бокали були в кімнаті, за що він був вдячний сестрі.

- Якщо не хочеш, то я сам вип’ю, - він налив один бокал і сів на підвіконня, спостерігаючи уважно за Соломією, яка й далі виглядала надутою і незадоволеною.

- Пий, - байдуже сказала вона.

- Хватить дутись, від того двері не відчиняться самі по собі, - Соломія тільки очі закотила на цю фразу і обернулась в інший бік, продовжуючи сидіти на ліжку.

       Марк вирішив діяти, підійшовши до ліжка, він поскидував звідти всі подушки на підлогу біля нього, а також розстелив плед на підлозі. Потім дістав книгу із полички своєї, всівся прямо на підлогу з бокалом вина у руках і почав читати. Соломія спочатку не вслухалась, але з кожним словом до неї почало доходити, що саме він читає. Це ж були її записи про Марка, що вона писала перед від’їздом у Німеччину. Щоб хлопець навіть не думав продовжувати то читати, вона зіскочила з ліжка і накинулась на нього, щоб відібрати листа.

- Де ти його взяв? – майже кричала Соломія, намагаючись забрати з рук Марка, який не дозволяв це зробити.

- Де взяв, там вже нема, - розсміявся він і постарався продовжити читати, але Соломія схопила його і заховала за спину, відскочивши до дверей.

- Ти не мав права його читати, - розізлилась дівчина, бо було відчуття, ніби залізли у душу.

- Мені здається, він написаний для мене. Маю повне право читати його. І те, що ти його забрала не поможе. За стільки часу я його майже на пам’ять знаю, - він так і продовжував сидіти на підлозі, посміхаючись, - та це не єдине, що в мене є. Я замітив, ти дуже любиш писати любовні листи.

       Він дістав ще один листок із книги, яка лежала в нього на колінах. Соломія спочатку не впізнала його, але, коли він почав читати, вона вже була повністю червона. Це ж було те, що вона писала, коли в нього був жар і вона з ним тоді сиділа. Там кожне речення майже, як признання у коханні. Вона ж тоді забула його у кімнаті, а потім не могла згадати де ж положила. А виявляється, весь той час, він був у Марка.

- Це старі записи, зараз вони нічого не означають, - виправдовувалась Соломія.

- Старі, не старі, але писала їх ти, - насолоджувався цією ситуацією Марк і попивав вино.

- Дай мені вина, - забрала вона в нього з рук бокал і випила повністю до кінця, присідаючи біля нього на підлогу.

       Марк піднявся, щоб наповнити ще один бокал, милуючись рум’янцем дівчини. Дражнити її для нього було істинним задоволенням.

- Багато не пий, а то зараз ще приставати до мене почнеш, - жартував Марк, доливаючи їй вина.

- Не біси мене зараз, - випила вона знову майже до кінця.

       Соломії потрібно було заспокоїтись, серце билось скажено від того, що він все прочитав, хоч вона би не хотіла, щоб він бачив це. Але як вже сталось. Тепер потрібно було заспокоїтись.

- Пам’ятаєш, ти завжди мене питала, яка моя книга найулюбленіша? – спитав він в неї, здивувавши питанням. – Ось, - він поклав їй на коліна книгу, з якої діставав ті листи.