Розділ 22

       Був вечір п'ятниці, Вадим запросив Соломію в новий заклад, який відкрився зі смачною випічкою та гарячими напоями. Дівчина погодилась, так як їй було ще досі незручно через те, що останній раз його вдарив Марк ні за що. Після того разу вони жодного разу не бачились, коли вона хотіла подзвонити, він не піднімав. Любив він інколи ось так зникати, а потім несподівано появлятись і кудись запрошувати. Соломія до цього привикла, ще коли вони були разом у Німеччині.

       Зібравшись, дівчина вийшла на вулицю. Вона побачила Марка, який стояв біля своєї машини і планував кудись їхати. Першим її бажанням було - це кудись сховатись. Але вона подумала, чому це їй треба ховатись, нічого ж поганого не зробила. Це йому краще не попадатись їй на очі. Тому випрямила спину, поправила свою спідницю, волосся і гордо пішла.

- Сідай, підвезу тебе, - запропонував Марк, який уважно розглядав дівчину і її зовнішній вигляд.

Соломія дістала зі сумочки ключі від своєї машини, помахала перед собою, щоб було видно хлопцеві.

- Я сама.

- Ти вже не боїшся? - спитав Марк, пам'ятаючи, що вона не раз просила його, щоб він її трішки повчив і попрактикувався.

- Взяла кілька уроків, і Вадим їздив зі мною, йому ніколи не було важко мене повчити,  - при звучанні цього імені, Марк аж скривився, але не встиг нічого відповісти, бо Соломія вже сіла у свій автомобіль.

        Хлопець відчув розчарування всередині себе. Вона завжди просила його про таку маленьку справу, а він завжди їй відмовляв, говорячи, що немає часу на неї, і що таку дурочку вчити, це треба терпіння. А вийшло так, що помогла їй взагалі інша людина. Не він. Марк планував сьогодні вибачитись перед нею, але Соломія навіть не дала шансу, щоб поговорити. Її машина вже від'їхала, а хлопець так і стояв, дивлячись вслід, розмірковуючи над тим, як усе помінялось.

Вадим вже сидів за столиком, замовивши десерт на свій вибір.

- Ти, як завжди, прекрасно виглядаєш. Що хочеш пити? – він підсунув до Соломії меню.

- Дякую. Хочу сьогодні чогось дуже солодкого, - закрила очі, уявляючи як вона вже насолоджується смаколиками.

- Солодкоїжка, - з посмішкою дивлячись на неї, промовив Вадим.

- Трішки є, - погодилась вона, а потім вирішила сказати те, що її мучило. – Ти пробач за те, що тоді було в мене вдома. Марк просто все не так зрозумів. Я сама не знаю, що на нього найшло.

- Ти не повинна в мене перепрошувати так як ні в чому не винна. Все добре. Але я би не радив тобі продовжувати спілкуватись з ним, - Вадим говорив серйозно, весь час крутивши перстень на пальці.

- Та якось не дуже гарно вийшло. Тому, давай просто забудемо про цю ситуацію, - запропонувала Соломія.

- Повністю підтримую.

       Дівчина попробувала десерт, який замовив для неї Вадим, а він ж спостерігав за нею, сам ж навіть не доторкнувся до свого замовлення.

- Ти чому не їси? – спитала, пережувавши дівчина.

- Чуєш цю пісню? – Соломія прислухалась і дійсно, в закладі грала красива спокійна пісня. Раніше вона її ніколи не чула.

- Гарна, - сказала свою думку про неї.

- Це улюблена пісня дуже важливої для мене людини. А тепер і моя. Коли чую її, одразу згадую цю людину і хочеться побачитись, - ще ніколи Вадим не говорив так серйозно і з якоюсь сумною ноткою.

- А що заважає зустрітись? – зацікавилась Мія.

- Зараз це неможливо. Але думаю, що скоро це станеться. Ще трішки залишилось, - якось не дуже зрозуміло говорив хлопець і не дивився навіть на Соломію, а кудись на стіл.

- Тоді я рада за тебе, що ти скоро зустрінешся з нею, - було видно, що Вадим не сильно має настрій, тому вона вже не хотіла продовжувати цю тему.

- Ти, можливо, також, - дуже тихо сказав, а коли Соломія перепитала, то сказав, що нічого не говорив.

       Довго вони не сиділи. Та і розмова не дуже йшла. Це, напевне, було вперше, коли з ним було важко спілкуватись. Він весь час літав у своїх думках, говорив щось незрозуміле для неї, а деколи просто залипав в одну точку. Лізти в його душу вона не мала жодного бажання, ну а він і не збирався чимось з нею ділитись. Вони обоє хотіли, щоб ця зустріч чим скоріше завершилась. Настрій, який спочатку був у Соломії, до кінця вечора взагалі зник. Спочатку вона ще намагалась якось розвеселити свого друга, але він не піддавався, а сидів серйозний і задумливий. Запропонував її підвезти, та вона йому похвалилась, що їхала сама, на що він відсторонено посміхнувся і швидко попрощався з нею. Дівчина не розуміла, яка муха його сьогодні вкусила. Та вирішила над цим сильно не задумуватись.

       На вулиці було видно, що почалася осінь. Коли Соломія виходила з хати, ще було сонячно, а зараз вже лив дощ, як із відра. Швидко добігла до свого автомобіля, але встигла промокнути. Вирішила скоротити дорогу додому, бо найбільше чого їй хотілось – це домашнього затишку. Вбивши в навігаторі свою адресу, вона поїхала по дорозі, якою раніше ніколи не їздила. Писало, що це найкоротший шлях. Спочатку все було чудово, та вже через кілька хвилин нормальна дорога закінчилась і почалась польова стежка, де раніше вже їздили машини, бо було видно сліди від коліс. Соломія спочатку сумнівалась, що краще повернутись, але якщо хтось вже їхав, то і вона проїде. Так і вийшло, але не до кінця. Дощ зробив болото з дороги, що призвело до того, що її автомобіль загруз. Дівчина спочатку ще намагалась якось вибратись, але здавалось, що ставало тільки гірше, ще й темніти починало. Потрібно кликати допомогу. Набравши до свого тата, вона почула його втомлений голос.

- Так, слухаю тебе.

- Тату, в мене маленька проблема, - почала здалеку.

- Що сталось? – було чути, що він занепокоївся.

- Я загрузла машиною в болоті і не можу вибратись, - декілька секунд вона чула в телефоні тишину.

- Де ти є? – спитав нарешті він.

- Не знаю точно. Але можу кинути геолокацію. Ти ж мене забереш звідси? - дівчина стояла біля машини і дивилась на свої ноги, які були повністю обхляпані грязюкою.