122. Шафка з Втраченими Нотатками

У кімнаті стояла шафка. На вигляд — звичайна, трохи облуплена, з піввідкритими шухлядками, з яких визирали аркуші, клаптики, малюнки й... кульки з зіжмаканого паперу. Але найголовніше — поряд на стільчику сидів він.

Маленький, з лупою, ручкою за вухом і гігантською печаткою на ремені — Бюрократичний Гном-Паперник.

— Прізвище? Дата першої вигаданої ідеї? Паперовий дух? — запитав він, не піднімаючи погляду.

— Ем… Марко. А дух… мабуть, цитрусовий? — розгубився хлопець.

Гном нарешті зиркнув.

— Пройде. Ваша справа — шухлядка 13-Б. Там усе, що ви колись вигадали і не записали. Або записали й загубили. Або подумали “дурня” — і не зберегли.

Шафка клацнула. І з неї висипалось. Безлад. Креативний, чарівний безлад.

Серед папірців:

“Гармидерний гіпопотам, що збирає синоніми до слова “паніка”.”
“План втечі з контрольної, у якому фігурує дельтаплан і директор у костюмі пірати.”
“Список імен для майбутнього мого плюшевого театру.”

— Це ж... все, що я колись придумала й вважала неважливим, — прошепотала Соломія.

Гном підморгнув.

— А тепер — воно тут. Бо всі ідеї заслуговують другого шансу.

На одному аркуші був напис:
“Не стирай мене! Я твоя перша казка!”
На іншому — лише малюнок. Але Соломія пам’ятала: це був герой, якого вона вигадала у п’ять — Бублик-космонавт.

— Можна… забрати? — запитала вона.

— Забрати? Пхе! — буркнув гном. — Треба. Але тільки після підпису.

Він урочисто простяг їй перо, що писало золотом.

Марко натрапив на список “Речей, які я думав, що не зможу, але зміг”. Там був навіть пункт “подружитись із лисицею”.

На виході гном вручив кожному по картці.

Маркові: “Твоя голова — архів майбутніх пригод. Не втрать ключ.”
Соломії: “Записуй усе. Навіть дурне. Особливо дурне.”

А шафка стиха скрипнула — ніби сказала: “Я ще повернусь. З купою надихаючого хаосу.”