Будеш моєю, Роксолано

Розділ 20


— Що я хотіла сказати...— повторила я за Дженком і відчула, як почали тремтіти руки.

— Лано, все в порядку? — чоловік уважно дивився мені в очі.

— Власне, я...

— Це щось важливе?

— Т-так, — тремтячим голосом сказала я.

— Будь ласка, ну не тягни. Якщо хочеш казати — кажи, бо я страшенно не люблю витягувати з людей слова.

— Гаразд, ні, нічого. Я просто щось трохи не те подумала, забудь. Я нічого не хотіла сказати, — я криво посміхнулась і зрозуміла, що я зовсім не вмію брехати. Дивно, як ще нас не розсекретили з нашим романом.

Дженк спочатку мовчки дивився на мене, а потім продовжив їсти. Мені ж стало так душно від хвилювання, що ніби різко зникло все повітря. Було так соромно від того, що я не змогла цього зробити, не змогла зізнатись. Я почувала себе маленькою дівчинкою, загнаною в кут. Ще й Дженк дивився на мене такими очима, ніби й чекав на ті слова, а я не змогла...

— Ти б хотіла кудись поїхати? — перебив мої роздуми чоловік.

— Куди?

— Ну не знаю, в якусь країну. Невже ти ніколи не мріяла подорожувати?

— Насправді весь час я дуже активно і наполегливо вчилась, тому мені було якось не до подорожей.

— Ну а тепер? Яка країна у твоєму списку номер один?

— Важко сказати. Напевно що Італія. Дуже подобається мені їхня культура і стиль життя. Проте, я не знаю італійської.

— А я володію, — Дженк переможно усміхнувся.

— Серйозно? — я витріщилась на нього, — а які ще мови ти знаєш?

— Англійську, італійську і трошки німецьку. До речі, можу тебе вчити італійської, — його очі хитро блиснули.

— Ну я подумаю над цією пропозицією, — я відкинулась на спинку крісла і схрестила руки на грудях.

— Ти більше ніде не знайдеш такого прекрасного вчителя, не проґав нагоду.

— Як же ти любиш себе хвалити, — я закотила очі.

— Лано...— Дженк ніби хотів щось сказати, але різко замовк.

— Що таке? — я нахмурилась. Невже він теж хоче в чомусь зізнатися. Стиснувши кулаки під столом, я чекала на палке зізнання.

— Здається, у нас гості, — він кивнув кудись позаду мене, а я повернула голову. Мені хотілось крізь землю провалитись, коли я побачила широко усміхненого Андрія, що впевнено прямував до нас. Разом з ним була якась жінка і здавалось, що між ними не просто дружні стосунки.

— Яка зустріч, — Андрій єхидно посміхнувся.

— Привіт, Дженку, — солодко прощебетала супутниця мого колишнього.

— Привіт, Катаріно, — Дженк ніби розчаровано відвернувся вбік.

— Прекрасний вечір, хіба ні? — Андрій так впевнено тріщав турецькою, що мені було важко повірити, що це точно він.

— Як ти так добре і так швидко вивчив мову? — скептично сказала я.

— Ну в мене був прекрасний вчитель, — він повернувся до тієї Катаріни й ніжно забрав волосся з її декольте. Це було так огидно, що я просто не могла більше знаходитись поряд з ними.

— Як там Ясемін? — запитала в Дженка та жінка.

— Не знаю. Вона твоя подруга, а не моя, — буркнув чоловік і випив все вино зі свого келиха.

— Вона розповідала, що ти просто виставив її за двері. Це так низько, — Катаріна похитала головою, — не думала, що коли так сильно кохаєш людину, можна з нею так вчинити.

— Нам вже треба йти, — Дженк різко підвівся зі стільця, кинув на стіл гроші та суворим поглядом дав мені зрозуміти, що я теж маю встати.

— Раді були бачити, — з натягнутою посмішкою сказала я.

— Так швидко йдете? Дарма. У нас ще багато тем для розмов, — сказав Андрій, але на це я вже нічого не відповіла. Лише намагалась догнати Дженка, який чомусь дуже швидко йшов кудись у невідомому напрямку.

— Та зачекай же, — я вхопила його за руку і намагалась віддихатись, — в чому справа?

— У всьому, — крикнув Дженк, — все було так добре, ні, мали прийти ці двоє...

— Хто вона, ця Катаріна?

— Найкраща подруга Ясемін. От ти бачила, як поводилась вона в мене вдома тоді, а ця в десять разів гірша.

— Але яке тобі до неї діло? Ну подруга то подруга.

— Ти не розумієш. Батько Катаріни один з найвпливовіших продюсерів країни. Одне його слово і ти навіть в рекламі не знімаєшся. Я лише один раз мав нагоду з ним поспілкуватись і тоді він дав мені крихітну надію на співпрацю. А тепер та дурна Ясемін щось наговорила Катаріні про мене і якщо про це дізнається її батько, то моїй кар‘єрі може прийти кінець.

— Ого, — вражено вигукнула я, — не знала, що це все так серйозно. І не дивно, що Андрій поряд відразу з‘явився. Козел. Думаю, він ще планує свою помсту.

— За що мені це все, — Дженк втомлено потер обличчя долонею, — своїх проблем мені вистачало, а тепер ще й...— він різко замовк, ніби сказав щось не те.

— А тепер ще й що? Я твоя проблема, так?

— Лано, це не те...

— Ні-ні, все зрозуміло, — я перебила його, — тепер з‘явилась я, мій тупий колишній і тепер від нас у тебе купа неприємностей, так ще й кар‘єра стала під загрозою. Ясно...все ясно...— я відступила від Дженка на декілька кроків, щоб він не бачив того, що на моїх очах з‘являються сльози.

— Лано, я не це хотів сказати!

— Не чіпай мене, — я відійшла ще на крок, — мені треба побути самій, — кинувши на Дженка останній погляд, я розвернулась і пішла геть.

Опанувавши себе, я змогла не заплакати, але натомість з‘явилась страшенна злість. Знову чергове нагадування про те, що я не на своєму місці, що мене в цьому популярному світі ніхто не сприймає і від мене лише одні проблеми. Ось так ідучи в нікуди, я вирішила подзвонити до Олени, бо Аня казала, що дівчина ще десь тут залишилась.

— Алло, — в слухавці почувся трохи сонний голос.

— Привіт...де ти є?

— В готелі.

— В тому ж самому?

— Ага. Ляно, щось сталося?

— Ні, я просто...хочу тебе навідати. Можна?

— Звичайно можна. Але мушу себе трохи привести в порядок, чекаю тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше