16 Ніна

Вода раптово стихає, і єдиним звуком у ванній кімнаті залишається рідкісний стукіт крапель об кахлі. Я тягнуся рукою до полички по великий махровий рушник, повертаюся... і завмираю.

Крізь запітніле скло душової кабінки чітко видно високий, масивний силует.

Михайло.

Він стоїть прямо в дверях, не розвертаючись, не роблячи жодного кроку назад. Його темно-карі очі прикуті до мене, і навіть крізь конденсат на склі я відчуваю на собі його важкий, гарячий, пристрасний погляд.

Усередині все спалахує. Перша хвиля — це чисте, пекуче збентеження, яке миттєво підступає до щік і розливається гарячим хмелем унизу живота. Очима він буквально поглинає кожну краплю на моєму тілі, і від цього подих перехоплює, а шкіру вкриває дрібний сиропець.

Але вже наступної секунди на зміну бентезі приходить люта, спалахуюча злість.

Що він собі дозволяє?!

Він господар цього будинку, багатий, упевнений у собі чоловік, який урятував нас із сестрою, але це не дає йому жодного права стояти тут і так відверто «залипати» на мене, як на свою власність!

Я швидко вихоплюю рушник і з силою притискаю його до грудей, ховаючись за м'якою тканиною. Мої очі злісно спалахують, коли я дивлюся на нього крізь скло.

— Ви що, з глузду з'їхали?! — мій голос тремтить, але в ньому стільки обурення, що він звучить майже загрозливо. — Ви вчилися змивати за собою чи хоча б двері стукати перед тим, як заходити?!

Михайло наче прокидається від гіпнозу. Його кадикова кістка посмикується, він робить глибокий вдих і трохи відступає на поріг, проте його погляд усе ще залишається надто темним і важким.

— Ви не зачинили двері зі свого боку, Ніно, — прориваючи тишу, низько й хрипко мовить він. — Це суміжна ванна.

— Це не привід стояти й витріщатися! — вигукую я, міцніше кутаючись у рушник прямо всередині кабінки, хоча ноги від обурення й сорому ходять ходуном. — Відверніться й вийдіть геть!

Він злегка насуплюється, але не поспішає тікати, мов школяр: — Я вже виходжу. Не треба істерик.

— Це у мене істерика?! — я розчахую дверцята душової, залишаючись упевнено прикритою рушником до самого підборіддя, і крокую на мокрий килимок. Моє волосся стікає краплями на плечі, а очі палають справжнім вогнем. — Якщо ви думаєте, що після вчорашнього можете поводитися зі мною як завгодно й виглядати, як вам заманеться, то ви дуже помиляєтеся!

— Ніно, заспокойся, — його тон стає сталевим, намагаючись повернути контроль над ситуацією, але я бачу, як його очі мимоволі ковзають по моїх оголених мокрих плечах.

— Я не збираюся це терпіти! — я вказую пальцем на велике вікно ванної кімнати, що виходить на задній двір. — Якщо ви зараз же не вийдете звідси й не перестанете дивитися на мене так, ніби купли мене разом із цією кімнатою, я зберу Ліку й виберуся звідси через це бісове вікно!

Михайло іронічно примружується, і в куточках його губ проскакує сувора усмішка: — Через вікно? Нагадати, хто чекає під вікнами на подвір'ї? Рекс із другом з радістю зустрінуть тебе внизу.

— А мені байдуже! — відрізаю я, високо піднімаючи підборіддя. — Собаки, як виявилося, набагато вихованіші за їхнього господаря! Вони хоча б не витріщаються на мене голу у душі! Рекс мене вже знає й дає себе гладити, так що ваші пси мене точно не зупинять!

Михайло застигає. На його обличчі знову з'являється те саме щире здивування, що й уночі. Він мовчки дивиться на мене — наїжачену, мокру, злісну дівчину в одному рушнику, яка безстрашно погрожує йому втечею через вікно до його ж лютих вівчарок.

Він повільно закладає руки в кишені брюк, робить крок назад у коридор і низько мовить:

— Вибач. Я не мав права так стояти.

Це щире "вибач" змушує мою лють на секунду затнутися.

— Даю тобі п'ять хвилин, щоб одягтися, — додає він уже спокійнішим, але як завжди владним тоном. — Чекаю на кухні. Треба поговорити про Єву й про твою сестру.

Він зачиняє двері з того боку, залишаючи мене одну в розпареній ванній із божевільно калатаючим серцем і палаючими щоками.