10 Міша

Я відступаю першим, підхоплюю Єву на руки й піднімаюся з підлоги.

У голові — абсолютна, твереза, порожнеча. Мій мозок гарячково намагається розкласти те, що щойно сталося, по поличках.

Це була помилка. Звичайна фізіологія. Я дорослий здоровий чоловік, у якого вже понад рік не було жінки. Ніна — приваблива, струнка, блондинка з чуттєвими губами — цілком у моєму смаку. Плюс адреналін після важкого дня, тиск дитини й виснаження. Мозок просто зреагував на жіноче тіло поруч. Нічого більше. Жодної романтики. Жодної бісової магії.

Але коли я дивлюся на Ніну, яка все ще сидить на стільці біля острова, низько опустивши голову й прикриваючи палаючі щоки долонями, раціоналізація дає збій.

Вона виглядає такою тендітною. Такою зламаною цим днями, цим поцілунком, своєю втікачкою-сестрою. У ній немає нічого від тих хижих, прорахованих ляльок, яких я звик бачити в бізнесі.

Я мовчки беру з плити сковороду й перекладаю омлет на тарілку. Ставлю перед нею, поруч кладу виделку й посуваю глечик із журавлинним морсом.

— Їжте, — кажу суворо, бо мій власний голос здається мені занадто чужим.

Єва тим часом уже вмостилася поруч на високому стільчику й сумлінно попиває морс через трубочку, кумедно роздмухуючи щоки.

Ніна на мить вагається, а потім обережно бере виделку й робить перший шматочок. І в той момент, коли вона заплющує очі від насолоди й простого людського голоду, у мене в грудях щось важко перевертається.

Це дике, абсолютно ірраціональне відчуття. Мені раптом хочеться зачинити ці двері, виставити під вікна подвійну охорону й не підпускати до неї нікого. Ані її виродка-боса, ані поліцію, ані навіть її власну дурну сестру. Мені хочеться її захистити.

«З глузду з'їхав, Король», — осмикую я себе й різко відвертаюся до вікна.

У кишені вібрує телефон. Сповіщення про новий лист. На пошту прийшов файл від Ігоря із заголовком: «Ніна Коваль. Матеріали справи та первинна перевірка».

— Я на хвилинку, — кидаю я через плече й виходжу з кухні до свого кабінету, зачиняючи двері.

Сідаю за стіл, розгортаю PDF-документ. Скани протоколів, заяви, свідчення.

Справа про крадіжку. П'ятдесят тисяч гривень із каси кав'ярні. Заява від хазяїна, такого собі Тиграна Гаспаряна. Гроші знайдені в її особистій шафці. Вилучені вилучено, протокол підписано.

Я відткидаюся на спинку крісла й замислююся, повільно барабанячи пальцями по столу.

Крадіжка з каси... Дівчина без грошей, із сестрою-підлітком на руках, без батьків, із боргами. Кусок ласого пирога для будь-якого слідчого. З одного боку — це ідеальний мотив. Гроші були потрібні, ось і взяла. А з іншого... Занадто тупо. Залишити мішок із грошима у власній шафці й чекати, поки прийде поліція? Вона не схожа на ідіотку.

Але головне питання в іншому: якщо вона здатна вкрасти п'ятдесят тисяч у свого боса, чи не вирішить вона спокуситися чимось більшим у моєму будинку, коли зрозуміє, куди потрапила? Чи не грає вона зараз перелякану овечку, щоб витягнути з мене максимум?

Я закриваю ноутбук. Тверезий розрахунок знову повертається на своє місце, витісняючи дивне бажання грати в захисника.

Повертаюся на кухню. Ніна вже доїла омлет, тарілка порожня, а Єва, допивши морс, дрімає просто на стільниці, утнувшись носом у плюшевого зайця.

— Я віднесу її в ліжко, — тихо кажу я, підходячи й обережно беручи доньку на руки.

Ніна підхоплюється, готова йти за мною, але я зупиняю її поглядом.

— Ніно, залишайтеся тут або підніміться у гостьову кімнату на другому поверсі. Вона навпроти дитячої.

Вона тривожно переминається з ноги на ногу й дивиться на екран свого вимкненого телефону: 

— А Ліка? Вони її шукають? Може, мені вийти на вулицю, подихати...

— На вулицю ходити не раджу, — перебиваю я, карбуючи кожне слово, і в мій голос повертається сталева жорсткість. — Територія будинку під охороною. З десяти вечора периметр патрулюють німецькі вівчарки. Вони навчені на ураження й чужих не жалують. Якщо ви вирішите раптово "прогулятися" або вийти за ворота без мене — вас просто роздируть. Ви мене зрозуміли?

Ніна блідне й перелякано киває, стискаючи руки на грудях.

— Чудово, — кидаю я. — На добраніч.

Я піднімаюся сходами з Євою на руках, намагаючись переконати себе, що сказав це лише заради її безпеки. Але десь у глибині душі знаю: я просто поставив варту навколо дівчини, яку відтепер не збираюся випускати зі свого будинку.