9 Ніна

Я відчуваю, як у мене зупиняється серце. Повітря з легенів вибиває миттєво.

Єва стоїть на порозі, маленька, беззахисна, і її оченята наповнюються сльозами від дитячого спогаду про сварки батьків. У її голові зараз оживає той самий кошмар: дорослі кричать — мама йде.

Михайло реагує першим. Усе його роздратування, увесь цей загрозливий вогонь у погляді згасає за частку секунди. Він опускається на одне коліно прямо на холодну мармурову підлогу й простягає до доньки руки.

— Ні, сонечко, що ти! — його голос звучить дивовижно м'яко й лагідно, я навіть не підозрювала, що він уміє так говорити. — Ніхто не свариться. Ми просто... обговорювали роботу. На підвищених тонах, так. Пробач нам, малюк.

Я миттєво підхоплюю його брехню. Опускаюся поруч із Михайлом на коліна, намагаючись опанувати тремтіння в голосі, і розкриваю обійми:

 — Євочко, пташечко, ніхто нікуди не йде! Ну ти що, маленька? Ми просто вголос розмовляли. Ходи до нас.

Дівчинка робить кілька невпевнених кроків, а потім кидається вперед і врізається прямо між нами. Михайло підхоплює її, я обіймаю її зі свого боку, і ми опиняємося в дивному, надто тісному, спільному кільці. Гаряче дитяче тіло пахне дитячим милом і заспокійливим сиропом, але більше за це я відчуваю плече Михайла, яке міцно притискається до мого.

— Точно не сваритесь? — схлипує Єва, переводячи погляд з мого обличчя на обличчя батька. 

— Точно, — твердо каже Михайло й цілує її в гарячу скроню.

 — Точно-точно, — посміхаюся я, витираючи її сльозинку.

Єва шмигає носом, уважно вивчає наші обличчя своїм глибоким карим поглядом, і раптом її переляк змінюється хитрою, чисто дитячою вимогаливістю. Вона надуває губки й упевнено каже:

— А ви докажіть! 

— Як? — посміхається Михайло. 

— Коли дорослі не сваряться, вони роблять цьом! 

— Що?.. — белькочу я, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг. 

— Поцілуйтесь! — наполягає Єва й навіть ляпає долоньками по нашій спільній обіймі. — Робіть цьом! Тоді я повірю, що мама не піде!

Мене обдає диким жаром. Я затіпалася, намагаючись відсторонитися, знайти якісь слова, пояснити... Але погляд Михайла заморожує мене на місці.

Він дивиться на мене зверху вниз, і в його очах більше немає холоду. Там... щось інше. Темне, важке й небезпечне. Він розуміє, що якщо зараз відмовити дитині, Єва знову розплачеться й не засне до ранку.

— Робіть цьом! — знову вимогливо повторює донька.

— Добре, сонечко, — тихо каже Михайло, не зводячи з мене очей.

Перш ніж я встигаю бодай вдихнути, його велика, тепла долоня обережно лягає мені на потилицю. Його пальці плутаються в моєму світлому волоссі, злегка притягуючи мене до себе.

У мене перехоплює подих.

Він нахиляється. Я заплющую очі, очікуючи формального, сухого торкання щоки чи куточка губ, щоб просто заспокоїти дитину. Але його губи торкаються моїх.

Спочатку це просто м'який, обережний доторк. Але в наступну секунду крізь нас обох ніби пробиває електричний струм. Михайло важко зітхає мені в губи, і данина формальності миттєво розпадається на шматки. Його поцілунок стає глибшим, наполегливішим, гарячішим. Його губи рухаються з якоюсь голодною, стриманою пристрастю, розкриваючи мої.

У моїй голові вибухає салют.

Це мій перший поцілунок. Справжній перший поцілунок у моєму житті.

У п'ятнадцять, коли дівчата з мого класу цілувалися в під'їздах, я вчилася готувати й дбала про малу Ліку. У двадцять, коли інші ходили на побачення, я працювала на двох роботах, щоб виплатити борги за квартиру. Я нікому не дозволяла торкатися себе. Я завжди тримала дистанцію.

А зараз я тану в обіймах чоловіка, якого знаю кілька годин. Від його запаху, від тиску його тіла, від того, як його безжальні, сильні губи владно й водночас чуттєво навчають мене поцілунку, мій мозок просто вимикається. Я мимоволі відповідаю, утнувшись пальцями в його тверде плече.

Це триває лише кілька секунд, але для мене час зупиняється.

Коли Михайло повільно відстороняється, його погляд палає. Він задихається так само, як і я, і дивиться на мої повнокровні, палаючі губи з глибоким розгубленням, ніби сам не очікував того, що щойно сталося.

— Ось! — радісно вигукує Єва, плескаючи в долоні. — Тепер точно не сваритесь!

Я сиджу на підлозі, згоряючи від сорому та дикого розгону серця, і абсолютно не можу підняти на нього очі.