Розділ 5

Вибігаю з будинку, на ходу одягаючи куртку. Дивуюсь скільки снігу за ніч нападало. А доріжка до хвіртки прочищена, тато вже все зробив. А ось дорога вся засипана, розчищати її не поспішають, і поки добираюсь до хвіртки сусідів, набираю у чобітки повно снігу. Капець, лише декілька метрів пройшла.

Заходжу у двір і привертаю увагу Артема, гепнувши хвірткою.

- Привіт, - вітаюсь невпевнено.

Знаю, вчора я казала, що краще нам не зустрічатись, а сьогодні сама приперлась. Чоловік дивиться здивовано, ставить щітку на капот, якою він чистив машину від снігу, і підходить до мене.

- Привіт, скучила вже за мною?

Його грайливий настрій підбадьорює. Може він сприйме все як гру і погодиться? Дуже сильно на це сподіваюсь.

Ненавиджу себе. Зараз моя репутація залежить від того, з ким я найменше хотіла бачитись.

Вдихаю повну груди холодного повітря, набираюсь сміливості і підсуваюсь до нього впритул.

- У мене є до тебе прохання, - обіймаю його за шию, чим дивую його ще більше і чорні брови високо злітають. - Підіграй мені, будь ласка.

- Що за різка зміна настрою? - сміється, але не відштовхує, і це добре. - Вчора ти казала, щоб очі твої мене не бачили.

Так, вчора я не знала, що від його відповіді залежатиме, як я проведу різдвяні свята.

- Я тебе прошу, - роблю благаючий погляд. - Я у відчаї. Підтвердь моїм родичам, що ти мій наречений. Не на довго, лише до Різдва. Інакше вони обнулять моє життя. А вислуховувати всі ці дні, яка я невдаха, просто нестерпно.

- Ну, це досить серйозне прохання, - набиває собі ціну. - Що отримаю навзаєм?

- У мене нічого нема, - відхиляюсь, дивлюсь в його нахабні очі, та шию його не відпускаю. Чітко відчуваю погляд сестри, котра спостерігає за нами через вікно. - Але я буду до віку тобі вдячна.

- А я думаю є, - кривить губи. - Поцілунок.

- Що? Нізащо, - вже збираюсь його відпускати, та тепер він мене обіймає, обвивши руками талію.

- Тоді твій план не спрацює. Ти ж мусиш цілувати свого нареченого.

- Не обов'язково, - заперечую. - Можна просто обійматись і мило всім усміхатись. То ти згоден? Лише на декілька днів, лише поки ми гостюємо у батьків. А потім я скажу, що в нас не склалось і ми розійшлись.

- І хто кого збирається кинути?

- Хіба це важливо?

- Для мене так. Не хочу, щоб ти вигадала якусь гидку історію про мене, типу, що я тебе зрадив, чи ще гірше — бив. Зіпсована репутація мені ні до чого. Я потім не відмиюсь перед рідними і знайомими.

- Обіцяю, що ми розійдемось красиво, - складаю долоні разом і дивлюсь на нього з надією. - Виручи, Артеме. Ти ж знаєш, що я кинула Тимура і знаєш через що. А мої батьки хочуть бачити мого нареченого. А його в мене вже немає.

- Не розумію лише одного, як так сталось, що я зайняв місце твого нареченого? Чому саме я? Чи ти потайки завжди хотіла стати моєю дружиною?

Він грайливо підморгує, а мені хочеться відштовхнути його від себе. Але наглядачі. Я добре пам'ятаю, що за нами слідкують. Тому кладу руки йому на груди і повільно погладжую.

- Моя сестра припустила, що між нами щось є, бо бачила вчора, що ми разом приїхали з міста. А я не заперечувала. Тепер вона вимагає, щоб ти особисто підтвердив мої слова.

Повертаю голову і дивлюсь на свій будинок. Фіранка на кухні зарухалась і голова сестри різко зникла з поля зору.

- Гаразд, але поцілунок ти все одно будеш мені винна, - каже і ще сильніше притискає мене до себе. - Все ж таки я втрачу волю аж на чотири дні, а це значить, що всі місцеві дівчата будуть мені не доступні. Я ж буду зайнятий тобою.

Він нахиляється, а я від страху зціплюю зуби. Не готова я до таких поворотів. Не хочу пробувати смак його губ. Боюсь, що потім не спатиму ночами, згадуючи, які вони м'які і ніжні. А раптом почуття повернуться? Не можна цього допускати.

- Обіцяю поцілунок, але не зараз, - до його рота притуляю вказівний палець. - Ще настане ця мить, колись. Можливо.

- Хитруєш, - кривить губи.

- Рятуюсь, як можу, - звільняюсь з його обіймів і беру його за руку. Теплі чоловічі пальці переплітаються з моїми. - Ходімо до мене, скажеш моїм, що ти мій наречений.

- Зараз?

- Так, - киваю. - Жанна згорає від нетерплячки.

Ми залишаємо його двір і йдемо до мене додому. Навмисно весь шлях тримаю його за руку, щоб сестра, яка бігає по вікнах і спостерігає, бачила, що все насправді.

Відчиняю двері і пропускаю Артема першого. Він заходить, роззувається, чекає мене, поки я замкну за собою двері. І ми разом, наче справжня пара, йдемо на кухню. Я навіть беру його за руку і переплітаю наші пальці.

- Добрий день у вашій хаті, - занадто радісно вітається мій фіктивний наречений.

Здається мені, що для нього все це гра. Йому весело.

- Добрий день, Артеме, - дуже широко усміхається моя мама і навіть встає, зустрічаючи гостя. - Як поживаєш? Що нового?

Вона тонко натякає, що вже пора нам все розповісти. Не терпиться їй офіційно мати зятя.

- Василина сказала, що ви вже знаєте про наші плани, - показово зітхає Артем і обіймає мене за талію, притискає до свого боку так міцно, що я навіть не маю як дихнути зайвий раз. - Не втрималась моя красуня. Так, ми зустрічаємось і збираємось одружитись. Вже пів року як разом. Просто не хотіли нікому розказувати, так би мовити, боялись злякати своє щастя. Навіть не віриться, що стільки років через паркан прожили і лише зараз побачили одне одного, закохались. Правда, моя люба?

Він повертає до мене голову і вглядається в обличчя таким прискіпливим поглядом, що я аж червонію. Піднімаю погляд і зустрічаюсь з очима, які ніколи так на мене не дивились.

А як гарно грає. Наче справді закоханий у мене. Якби не знала, що це все брехня, сама б розтанула в цих бездонних очах.

- Ох, як я рада за вас, мої діти, - мама плескає в долоні, і поспішає нас обійняти. Це дозволяє мені трохи відсторонитись від Артема і перевести подих від його близькості. - Живіть щасливо і будьте в злагоді. А за те, що приховували, я на вас трішки сердита. Пів року разом і ні слова. Конспіратори. Вася недавно промовилась, що має нареченого, але я й подумати не могла, що це ти.