Розділ 4

Я завмираю при вході і милуюсь звичною для мене картиною. Тата на кухні я бачу частіше, ніж у гаражі з інструментами. Це його особливість, він дуже полюбляє готувати, особливо на свята.

- Проходь, Васю, чому стоїш? - махає мені мама по лікоть в муці руками. Вона завжди, коли працює з тістом, то вся біла. - Зроби собі чаю, зігрійся. Он у мисці ще тепле печиво, - киває у бік стільниці, де повно посуду. - Або в холодильнику візьми щось поїсти.

- Не хвилюйтесь за мене. Я ще не голодна.

- Присідай, розказуй, як поживаєш. Ми так давно тебе не бачили. Що нового? - вона підморгує, натякаючи, що саме хоче почути.

- Та наче все по старому, протягую і вдаю, ніби не розумію її.

Підходжу до них ближче і сідаю напроти на стілець. В цю ж мить з вітальні на кухню влітає Рудий, наш товстезний домашній кіт. Він підбігає до мене і стрибає на коліна. Хочеш не хочеш, а мусиш гладити, це наче данина для кота, інакше образиться.

- А де твій наречений? - похмуро запитує тато. Його пальці вміло зліплюють краї тіста і я на мить залипаю на цьому дійстві. - Чому приїхала сама? Ви що посварились?

- Мамо, ти розповіла татові? - обурююсь, що вже всі знають.

- Лише йому, - мотає головою.

- А тітці Зої? Навіщо сказала? Ти ж знаєш, що вона не вміє тримати секрети при собі.

- Чому ти намагаєшся приховати, що в тебе є наречений? - не розуміє тато і примружується підозріло. - Він що якийсь не такий?

- Ні, просто не хочу, щоб новина розповсюджувалась швидше за мої особисті плани.

- Ти так і не сказала, чому він не приїхав, - не відстає. - Ти казала, що ви приїдете разом, що він познайомиться з нами. Я маю знати, за кого збирається виходити заміж моя дочка.

- Ігорю, а якщо він тобі не сподобається, то що заборониш їй одружуватись? - лагідно звертається до батька мама. Вона подає йому нову кульку і він активно розплющує її. - Нашій Васі вже час влаштовувати життя. З навчанням не вдалось, робота не найкраща, то може хоч сім'ю матиме. Діток.

На останньому слові вона багатозначно зиркає на мене. А я важко зітхаю.

Так, від коли я пішла у вільне плавання, все йде не так, як я хотіла. Перший рік не поступила на дизайнера. Тому пішла працювати продавчинею. На другий рік амбіції виросли до юриста, і знову все марно. Третя спроба була на акторку і знову промах. Здається, я ні на що не здатна і лише касир у супермаркеті моє місце.

Мама ще досі має надію, що мені хоч в чомусь пощастить. Тому так сильно хоче вже побачити поруч зі мною чоловіка, котрий буде мені надійним тилом.

- Ти так і не відповіла, - навіть попри невеличку суперечку з мамою, тато не забув, про що в мене питав.

Я напружуюсь і зминаю шерсть кота. Рудий вже влігся мені на коліна і від його ваги починають терпнути ноги. Важкий, зараза.

Зараз та мить, чи казати правду, чи трохи прибрехати. Вагаюсь не довго.

- Йому не вийшло, - відводжу погляд. - Завалили роботою на свята, а гроші треба, тому він не може відмовитись.

- Невже ви вже весілля обговорюєте? - охає мама і плескає долонями.

О, ні, ні, мамо, навіть не думай себе накручувати. Трясця, треба було сказати правду, що він мене зрадив і я його кинула. Але тоді всі б мене жаліли усі свята, а я цього не переживу.

Гепають вхідні двері і це мене рятує від відповіді. До кухні забігає моя молодша сестра Жанна. Вона одягнена у рожеву шубку і чорні високі чоботи,

- Ти приїхала не сама, - зупиняє на мені погляд і хитро усміхається. - Я бачила, як ти виходила з машини Артема. Ви так мило спілкувались, ніби не хотіли розпрощатись. Зізнавайся, між вами щось є?

Я лише встигаю відкрити рота від здивування.

- Васю, невже це те, що я думаю? - охає мама. Вона знову себе накручує. - Це він? Так? Артем твій наречений? Тому ти так хотіла все тримати в таємниці? Навіть не сказала імені. Ох, нічого собі, - плескає в долоні. - А ще прикидається, що приїхала сама. А виходить, наречений у сусідньому будинку.

- Мамо, ні, ти помиляєшся. Він мене просто підвозив, - встаю схопивши кота на руки. Той незадоволено шипить і виривається, тому я його відпускаю.

- Чого б це раптом Артем віз тебе до самого дому? - недовірливо фиркає Жанна.

- То це не Артем? - обличчя мами відразу марніє від розчарування.

Ох, як не хочеться виглядати невдахою в очах родичів.

- Ні, - неохоче кажу.

- Звичайно не він, - тепер Жанна насміхається наді мною. - Бо такий як Артем ніколи не гляне на нашу Васю.

- Не зрозуміла? - кидаю на неї незадоволений погляд і впираю руки в боки. - Чому це?

- Бо ти одягаєшся наче бабка стара, - обводить мене пальцем. - Розтягнутий светр і штани, як оригінально. Артем красень і досить успішний. Йому потрібна нормальна дівчина. Красива і весела. Щоб йому було з нею цікаво, і не соромно вийти в люди.

Ох, її слова зачіпають мене за живе. Навіть моя сестра вважає, що я Артему не пара. Невже я настільки нікчемна? Невже я негідна нормального чоловіка?

Оглядаюсь на батьків. Вони дивляться на мене так, наче згідні з Жанною. І в цю мить мене розпирає образа.

В голові клацає ідея, про яку я потім пошкодую. Але байдуже, бо якщо спрацює, то ці свята я не почуватиму себе невдахою. Коротше, Жанна добалакалась.

- А от тут ти помиляєшся, - недобре усміхаюсь сестрі. - Бо саме Артем є моїм нареченим. І так, ми приїхали разом. І так, ми не хотіли, щоб хтось знав раніше, ніж ми це скажемо усім. Але ти, сестричко, дуже оката і вже все побачила. Тому, - знизую плечима. - Немає сенсу щось приховувати.

- Брешеш, - хмуриться Жанна.

- Ти якось визначся, коли я брешу - тоді, чи зараз? - кажу задоволено. - Жанно, ти ж сама бачила нас разом.

- Не повірю, поки ти його не приведеш і він не підтвердить.

- У Артема на сьогодні є свої плани і я не буду їх псувати заради втіхи для молодшої сестри. Завтра він до нас зайде.

Сподіваюсь, до завтра я щось вигадаю, щоб виплутатись з цієї ситуації.