Початок

«Людина гірша за звіра, коли вона звір…»

Рабіндранат Тагор

Чоловік знову закинув гачок у воду, проте цього разу в нього вже не було жодної віри в те, що він щось таки впіймає.
— Трясця тобі, ніч уже надворі, Мирка вб’є мене, — він усе ніяк не міг змусити себе піти додому з порожніми руками, адже пообіцяв дітям, що сьогодні приготує юшку.
Черговий ковток горілки прямо з пляшки, остання рідина вилилася до рота чоловіка, змушуючи його трохи примружитися, наче він подивився на щось дуже яскраве.
— Вже і пляшку допив, — вимовив він, як тут, його поплавок почало несамовито смикати з боку в бік.
Навколо стояла цілковита темрява, повний місяць сховався за хмарою, а верхівки дерев гойдав вітер. Жодна пташка не співає своєї вечірньої пісні, жоден цвіркун не промовив своїх слів тієї ночі, усе притихло, наче очікуючи чогось.
Чоловік схопився обома руками за вудку й спробував швидко витягнути рибину, яка, нарешті, наважилась скуштувати його черв’яка, що вже перетворився на фарш. Але рибина виявилася великою, вона потягла вудку на себе, від чого волосінь стала пружною, немов струна.
— От фіг тобі, усе одно дістану.
Чоловік наліг з усіх сил, але, зробивши невдалий п’яний крок уперед, він через щось перечепився і впав обличчям прямо у воду. Його руки провалилися в мул, який проковтнув їх майже по лікоть. Випивши брудної води й заплутавшись у власному рибальському спорядженні, чоловік спробував встати, але чиїсь міцні руки схопили його за плечі та притиснули обличчям ближче до дна. Переляканий рибалка одразу наковтався води, але, борсаючись руками, він і далі боровся, намагаючись, врятувати своє життя. Проте тверезі міцні руки не зупинялися, проти них у п’яного втомленого рибалки не було жодних шансів. Його продовжували тримати під водою, поки він бив по поверхні озера руками й використовував воду замість кисню. З черговим ковтком він втратив останні сили. Віра в те, що він ще раз колись вдихне свіже повітря пішла, залишаючи його наодинці з темрявою, яка царювала під водою. Мул забився йому в очі, забираючи зір, повністю забив ніздрі та горло, забираючи останні удари серця. Зібравшись з силами, чоловік спробував схопити за руку того, хто його топив. Пальці винирнули з води на прохолодне вечірнє повітря й почали шукати когось згори. Уже через секунду в руку потрапила тканина, довгі рукава ховали руки нападника, але рукава ці були не звичайні. Це не була якась кофта чи сорочка, більше це походило на рясу священника. З’їхавши долонею трохи вбік вздовж тканини, наскільки це давала змогу відстань, кінчиками пальців рибалка відчув, що над ним нависає хтось у дуже вільному вбранні. Щось, наче сукня, вкривало міцного чоловіка від його доторку…