У невеличкий ілюмінатор шлюпки, К’яра спостерігала відблиски догораючого корабля. Так, за якихось п'ять хвилин Ровер втратив все, що у нього було, але схоже ця ситуація в його житті була стандартною, тому що його це не дуже й засмучувало.
- Ти все ще бачиш щось позитивне Скаю Ровер? - скептично вимовила К’яра, запитально глянувши на нього.
- Звісно! Ми все ще живі! - посміхнувся Ровер. - Найпростіший день.
В цьому і є особлива принадність мого способу життя! Ти завжди йдеш по межі і ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш, кожен наступний день вабить сюрпризами. Навіть те, що цей наступний день настав - вже везіння. Цього разу нам пощастило трошки менше, але це був їхній хід, наступний за мною. ... І от дідько ... попереду Кронос! - настрій Ровера трохи зіпсувався. - Плюс - там можна сховатися та дихати, мінус - це планета коаліції і там нестерпна спека.
- А ще патрульні, і вони викличуть підмогу, - додала дівчина, зітхнувши.
- Так ... патрульні, - задумливо пробурмотів Ровер. - Ти знаєш мій девіз, Колючко?
- Ти нікому нічого не винен? – К’яра навіть дозволила собі іронізувати.
- Ні, цей я застосовую в іншому випадку. А зараз - «вижити за всяку ціну». Тримайся, ми сідаємо на пісок, видимість буде майже нульова. Коли приземлимося, тут же вимітайся якомога швидше, і біжи подалі від шлюпки. Ти зрозуміла мене? І спробуй мені тільки не вціліти!
- Це наказ або порада, капітане?
Він нічого їй не відповів, лише посміхнувся, кинувши на неї косий багатозначний насичений блакиттю погляд.
Наблизившись, патрульні винищувачі відкрили прицільний вогонь по шлюпках, підірвавши їх двома точними пострілами. К’яра продовжувала бігти, майже нічого не бачачи через пилову бурю, вона тільки чула, що хтось біжить поруч із нею, вважаючи, що це Ровер. Солдати коаліції продовжили переслідування. За допомогою тепловізорів вони відстежували їх навіть крізь завісу найдрібніших піщинок. Розрізаючи товщу пилу імпульсними розрядами, стрілянина відновилася знову.
Той, хто біг поруч - з силою штовхнув її в бік, і К’яра з жахом зрозуміла, що вона летить, але не горизонтально, а вниз. Це був тунель, система ходів, які залишають після себе величезні хробаки, що мешкають у надрах Кроноса. Але загін імперців, який їх переслідував спустився в тунель слідом за ними. К’яра чула їхні обережні кроки, що лунали слабким відлунням, і бачила ковзаючі промені підсвітки пульсарів. Безшумно, вологою від хвилювання рукою, К’яра дістала свою зброю, переключивши її на оглушення, і завмерла готуючись стріляти. Неочікувано чиясь рука жбурнула її до наступного розгалуження. Її реакція була бездоганною, але наставивши зброю на нападника, К’яра з подивом розгледіла в напівтемряві силует та фізіономію Яра. Він показав на зброю, потім постукав себе по лобі, і підняв палець вгору, торкнувшись носа. К’яра не зрозуміла його жестів, вони були не загальноприйнятими, і Яр помітив її розгубленість. Метнувшись до неї, він прошепотів їй на вухо:
- Сховай зброю, ідіотка! Тут нещодавно проповзав гробак, в повітрі газ. Один постріл і ми всі покриємося хрусткою скоринкою «гриль». Бери ніж!
К’яра відчула у своїй долоні холодну рукоять ножа, який він їй сунув.
- Вони загнали нас в кільце, - продовжував Яр. - За допомогою датчиків відстежили наш рух, тому нам необхідно убити їх першими. І врахуй, ти тепер вже не в їхній компанії, церемонитися вони з тобою не будуть. Твої ті, що зліва, мої ті, що справа! Зараз ми з тобою напарники, не підведи мене! - І Яр повернувся на протилежну сторону.
Патрульні вискочили одночасно. Але у Яра було двоє, а у К’яри лише один. Перед обличчям смерті спрацював інстинкт самозбереження та військова виправка. Попереджаючи постріл, К’яра чітко вдарила солдата в шию ножем … попавши йому в сонну артерію. І тільки після того, як він впав замертво, нею опанувала страшна огида до самої себе.
- Час забиратися звідси! - Яр вже безцеремонно схопив її за комір, штовхаючи бігти далі, не даючи схаменутися.
До того часу коли вони вибралися на поверхню, буря вщухла, а до них вже поспішав Ровер.
Побачивши при денному світлі свою закривавлену руку, залиту кров'ю солдата, К’яра раптом зблідла. Вона впала на коліна і її знудило.
- О-о-о, схоже, перший убитий, - сміючись, ущипливо промовив Яр, дивлячись на цю картину. - Щось важко віриться, що ти взагалі була військовим офіцером, - але помітивши, як на нього при цьому подивився Ровер, Яр осікся, прикусивши язика.
- За нами пішов тільки один крейсер, - стримано вимовив Ровер. - Ще четверо солдатів убито недалеко від місця висадки, а крейсер тепер наш, ми з Таном знову провернули обманний маневр. Тан вже чекає нас на борту, розбираючись з системою стеження. Нам потрібно змиватися, і негайно. Підводься, К’яро, - Ровер трохи помовчав, - ... Ти всього на всього захищалася, - цією фразою скворанін навіть спробував її по-своєму заспокоїти.
Невпевнено переставляючи ноги, К’яра слухняно, немов приголомшена, все ж пішла за ними, повторюючи про себе немов закляття слова Ровера: «Я захищалася ... захищалася».
Ровер сам пілотував крейсер. Щоправда, іноді він кидав стурбовані погляди в бік К’яри, яка в цей час з несамовитою люттю все намагалася відтерти засохлу кров. Вона продовжувала відчувати запах і її все ще нудило від цього, а про те, що вона зробила - вона навіть боялася думати.
Яр сидів навпроти прискіпливо відстежуючи її емоції.
- Імітувати ліквідацію ворога на симуляторах в академії, звичайно, було набагато простіше, - не витримавши, кинув він їй. - Хотів би я знати, якого рожна ти поперлися в армію?! Ти точно не солдат, ти не призначена для цього.
- А для чого? Для чого я на твою думку призначена?! - зі злістю процідила К’яра, нарешті глянувши в його бік, чого він і домагався.
- Не знаю, - Яр красномовно кивнув у бік Ровера. - Може, для чогось більш примітивного, але приємного.
- Йди до біса! ... Я вбила ... вб-б ...ила людину. А у нього, напевно, залишилися близькі, а я ... розпорола хлопцеві горло ...
#9698 в Любовні романи
#408 в Любовна фантастика
владний зухвалий герой, відчайдушна ніжна героїня, кохання на межі космос пригоди
Відредаговано: 01.04.2021