Глава 14

- Забула додати щось ще?!! - процідив він, застережливо звузивши очі, перегороджуючи їй шлях. Вона так і залишилася стояти на порозі.

- Ні, я прийшла, щоб укласти перемир'я, - стримано промовила дівчина. - Ти чіпляєшся та кидаєшся на мене тільки тому, що я народилася в Імперії. Але ми не всі однакові, як, напевно, не всі скворанці безжальні загарбники. Не можна міряти всіх одним мірилом, я це вже зрозуміла, - К’яра говорила, безнадійно намагаючись зловити його погляд. - Те, що ви так дружите це дивно, в наш час це рідкість. Можливо, в своїх висловлюваннях на твою адресу я перегнула палицю. Пробач мені, Яросе. Але я хочу попросити тебе поважати в мені людину. Я подумала, що якщо ми вибачимося один перед одним, то можливо, нам вдасться налагодити стосунки.

У неї вп’ялися здивовані та одночасно обурені сині очі скворанця:

- Оце вже ні, прощення я у тебе просити не буду! Немає за що! Але ... - Яр зробив до неї кілька кроків, опинившись впритул поруч із дівчиною. - Я можу пообіцяти, що буду розглядати тебе індивідуально. Тільки особливої поблажливості від мене не чекай - я все одно буду різкий, вже таким вродився, панькатися, як Скай не вмію! А може, нам взагалі краще повністю ігнорувати один одного, га? Я б хотів уявляти, що не бачу тебе.

- Не вийде, ти не встигнеш подумати, як уже за інерцією бовкнеш щось ... зайве. А втім, - К’яра роздратовано знизала плечима. - Як знаєш. Я піду. Шкода, що моя спроба не вдалася.

Вона вже йшла коридором, коли Яр гукнув її знову:

- Стояти! Йди сюди. Топай назад, К’яра Сноу, у мене раптом виникло бажання побалакати з тобою.

К’яра коливалася всього лише кілька секунд, потім, повільно розвернувшись, вона все-таки повернулася назад до каюти Яра. Якби це був не скворанін - така різка зміна виглядала б підозрілою, але для скворанця це було цілком природно, їхня психіка дозволяла собі такі перепади. Опинившись з нею наодинці в замкнутому просторі каюти, Яр кивнув дівчині на вільне місце, продовжуючи сканувати її оцінюючим поглядом. Потім він простягнув їй свою розкриту ліву долоню, з виведеним на ній символом.

- Знаєш, що це за знак?

- Звичайно, знак довіри. Скворанін, який простягає тобі ліву руку - символічно пропонує тобі свою ... д-д-дружбу, - заїкаючись, прошепотіла К’яра, не зводячи з нього своїх округлих очей.

Від хвилювання вона навіть почала тремтіти, тому що у неї виникло таке відчуття, «що ось тільки зараз її по-справжньому познайомлять з сім'єю хлопця, який раптом став грати важливу роль в її житті». Дівчина здогадувалася, що зараз Яр пішов на безпрецедентний вчинок - змусивши себе простягнути руку своєму заклятому ворогові, заради свого друга. І ця жертовність з його боку привела її в шок.

Яр взяв до рук тату маркер, без слів, глянувши на неї запитальним поглядом. К’яра згідно кивнула, простягаючи йому свою ліву руку, де він зосереджено вивів їй такий самий символ довіри, поставивши в ньому першу цяточку, яка б означала наявність першого друга. «Навіть Ровер поки не вдався до подібного» - промайнуло у неї в думках, поки вона спостерігала за його точними рухами.

Після цього Ярос так само мовчки запропонував їй пройти сам ритуал - він знову простягнув їй розкриту ліву долоню, К’яра стоячи навпроти нього, з дико стрибаючим серцем, поклала на неї свою праву руку, а ліву, вже зі своїм символом, притиснула до його грудей, і нарешті, він поклав їй свою праву долоню на її схилену перед ним голову. Так вони простояли кілька секунд. Без слів. У цьому скворанському ритуалі говорили лише дотики та символи.

- Дивно, я це пережив. Думав, я не здатний це винести, - в сум'ятті пробурмотів Яр.

- Але ти все одно відчуваєш до мене дуже каламутні емоції, і заслужити твою симпатію мені буде неймовірно складно, - зауважила йому К’яра, піднімаючи на нього очі. Вона навіть спробувала йому посміхнутися.

- Вірно, слово «заслужити» мені особливо сподобалось, - хмикнув Яр. - Я не здивую тебе тим що, як і раніше вважаю, що тобі не місце тут, але ми хоча б якось спробували, зробили над собою зусилля і, може бути, навіть поговоримо. ... Адже Скай не розповідав тобі, як ми з ним познайомилися, і з чого почалась наша дружба? - запитав Яр, сідаючи навпроти дівчини. К’яра потрясла головою. - І не розповість. ... Тож слухай. Десять років тому, він був ще тим покидьком, безрозсудним до крайності, жив однією миттю, кожен раз йдучи по краю та випробовуючи життя. Крав, балувався наркотиками, кожен день у нього повинна була бути випивка та чергова дівка. Ось таким тоді був бродяга, який вижив на задвірках галактики. Тоді він не любив життя - він кидав йому виклик. ... Тієї ночі, я прокинувся від того, що мене хтось нахабно лапав. Виявилося, якийсь придурок сп'яну зламав код та вдерся на наш корабель. Примостившись на моє ліжко, мабуть вирішив що він в своєму лігві де на нього чекає якась повія і тому спробував зайнятися звичною для нього справою, намагаючись здерти з мене одяг.

Уявивши безглуздість цього казусу, К’яра не витримала та розсміялася:

- Він хотів зробити тебе своєю подружкою? - видавила вона, тримаючись за живіт.

- Ага, ох і бив же я його тоді, плювати, що цей козел ледве на ногах тримався, - посміхнувшись, кивнув Яр, розслабившись, віддавшись спогадами. У перший раз цей скворанін посміхнувся їй у відповідь, не скривився в посмішці, а саме щиро посміхнувся. Це було величезним досягненням, К’яра навіть застигла, але Яр цього не помітив. - А потім, як з'ясувалося, нахаба виявився ще й халом, високорідним тобто. Ми з батьком насилу зв'язали та роздягли його, щоб більше дізнатися про нього по символам. Адже він завдав образи, і потрібно було вирішити, як нам з ним вчинити. Ми тоді були на планеті союзників, залагоджували деякі торговельні справи, збираючись повертатися в систему Скворан. Ми й відлучилися всього лише на якихось пару годин. Але Ровер вирішив все за нас, і свою долю і нашу. Незрозуміло яким чином звільнившись, до речі, він до сих пір так і не розкрив мені цей секрет - він викрав наш корабель із забитим до відмови вантажним відсіком. Після чого, ми, як і багато інших, яких він так само обвів навколо пальця, ганялися за ним по всій галактиці. Поки одного разу не потрапили під перехресний вогонь. І якби не один корабель, який прийняв бій на нашій стороні - я б з тобою зараз не розмовляв. Як ти зрозуміла, тим кораблем керував Скай, він врятував наші життя, немов вибачаючись за заподіяний раніше збиток. А потім, через деякий час разом з ним ми напали на скворанський крейсер, що переправляв ув’язнених на орбітальну в'язницю. На тому крейсері знаходився мій незаслужено засуджений старший брат. Звільнивши його, ми дали шанс ще десятку нещасних, в тому числі і Тану. Одноногий теж був на тому борту, але на той момент Тан загинався від блукаючого тифу. І навіть в такому вмираючому стані, Тан тоді зумів довести, що він потрібен нам - він запрограмував та відправив на всі найближчі кораблі скворанців імпульсний вірус, який заблокував їхню комп'ютерну базу, позбавивши нас тим самим від переслідування. ... І Ровер не дав йому померти.