Глава 13

Ліс жив своїм життям, перегукувався нічними шерехами та підозрілими звуками. Ровер вивів її на якусь галявину, а потім змусив піднятися на пагорб, і К’яра, по правді не розуміла, що можна розгледіти тут вночі.

- Зараз, - прошепотів Ровер, задерши голову. - Краще лягти в траву. Потрібно трошки почекати.

К’яра вляглася поруч із ним і теж, за його прикладом, втупилася в прекрасне зоряне небо.

- Ти коли-небудь думала про те, що будеш ось так невимушено милуватися небом на пару зі скворанцем?

- Ну, колись мені здавалося, що зі мною обов'язково має статися щось незвичайне. Не знаю, чи потрапляєш ти під це визначення, - відповіла К'яра, посміхнувшись в темряві, відпускаючи свою зневіру.

І раптом, яскраво синім спалахом по небу промчав та згас уламок метеорита. Спочатку один, потім другий. А потім, там немов вибухнув феєрверк - небо стало виблискувати різнокольоровими спалахами, перетворюючи момент зорепаду на диво. Це було неймовірно красиве та рідкісне природне явище, що зустрічається в певні періоди часу на деяких з планет.

- Метеоритний салют, - прошепотіла К’яра. - Казково прекрасно, - вона насолоджувалася цим видовищем, поки у неї не розболілися очі. - Це так ... - підвівшись на лікті, вона подивилася на Ровера і запнулася, підбираючи найбільш підходяще слово. - Вражаюче до неймовірного! Я маю на увазі не тільки цей небесний феєрверк, але й тебе теж. Ти і раптом ця твоя риса - п'яніти від свободи любити навколишній світ. Чому в тобі стільки несумісного, Скаю Ровере? То полум'я, то лід. То ніжність, то жорстокість. Я вже не здивуюся, якщо ти раптом заплачеш, розчулившись при погляді на рожевого карапуза, а через хвилину з цілковитою байдужістю розчавиш пухнасте кошеня, яке напаскудило тобі в чобіт.

- І таке може бути, а може й ні, - тихо засміявся Ровер, притягнувши до себе дівчину. - Іди до мене, занудо. ... Деяким людям складно зрозуміти скворанця, - продовжив він, обіймаючи її, - Але за роки поневірянь, вбираючи в себе риси та знання різних рас, я, по-моєму, став кимось без визначеної народності. Знаю, я занадто багатогранний, нестерпний, а іноді мене взагалі неможливо зрозуміти, чому я роблю так чи інакше, але не завжди важливо зрозуміти - досить лише прийняти мене таким. Прийми своє теперішнє таким, яке воно є. Прийми мене, Колючко.

- Самовпевненого мега божевільного шибайголову? - мимоволі посміхнувшись, уточнила К’яра, але він не відповів.

Притискаючи її сильніше, Ровер став цілувати її. Ледь дихаючи, торкаючись губами її обличчя, шиї. Ніжно. Потім поцілунки в губи стали більш пристрасними, і К’яра чомусь вже не намагалася йому протистояти. В даний момент вона немов падала кудись без страховки, і цей її політ супроводжувався тільки зорепадом та його губами. Їй подобалося це відчуття, ось в чому була заковика. Вона втрачала через них розум. Але коли по її тілу стали прокочуватися хвилі томливого тремтіння, а руки Ровера стали непомітно стягувати з неї одяг, К’яра раптом різко зупинила його:

- Ні. Не можу. Це неправильно, Скаю.

- О-о-о!!! Та що саме?!! - емоції скворанця різко злетіли, починаючи розгойдувати маятник його роздратування. - Що неправильно? Я цього хочу, ти цього хочеш, і не заперечуй, я відчуваю! Так чому не можна цим зайнятися, якщо це все одно рано чи пізно станеться?! - Ровер просто обурювався.

- Це тягнеться фізіологія, - намагалася пояснити К’яра. - Так, мені стали подобатися ці поцілунки, навіть ці розмови, але я не можу ось так просто здатися на твою милість та стати твоєю іграшкою, тільки тому, що в тебе з'явилася ідея фікс - переспати зі мною! До того ж, у мене ще є почуття до Тома. Він два роки був моїм хлопцем ...

- Почуття?!! - розлючено вигукнув Ровер. -Просто чудово! Я особисто уб'ю цього покидька! Але спочатку - я вирву з тебе цю помилку, немов бур'ян. Почуття! А потім ти сама захочеш стати моєю ... іграшкою, - процідив Ровер, збігаючи з пагорба та розчиняючись у темряві.

А К’яра зробила те, що було властиво її чутливій натурі, її мрійливій душі - заснула, сама, беззбройна, прямо посеред оази дикої природи. Підтягла коліна, згорнулася калачиком та заплющила очі, залишившись лежати у високій траві. Те, що відбувалося між ними, дійсно приводило її в повне невимовне здивування. Все розвивалося дуже стрімко. Нестабільність та мінливість скворанця ставили її в глухий кут. Ровер йшов напролом, ламаючи її принципи. Вона чесно пручалася, але щось всередині неї, в якісь окремі моменти - приходило від нього в захват. К’яра заснула з думками про Ровера, а він і не подумав повертатися, вперто демонструючи їй свій природний скворанський характер.

Прокинувшись, дівчина, нарешті, побачила чисте, не затягнуте хмарами небо цієї планети і ... три карликових сонця.

- Система Скворан, - вражено прошепотіла вона, швидко схоплюючись на ноги.

- Жовті карлики! - прокричала К’яра, здалеку побачивши Ровера біля хатини. - Ти повернувся на свою планету?! Це ж чергове безумство!

- Чому це? Про мене турбуєшся або про себе? До речі, добре виспалась? - в його допитливому погляді читалася неприкрита образа.

- Тому що саме скворанці затаврували тебе та засудили до смерті! Я боюся за тебе, бовдуре! - випалила К’яра. - Стоп! ... Природні умови не відповідають цій системі, - дівчина розгублено закусила губу, задумавшись.

- Досить вже кусати губи, мене це дратує!!! - даючи волю нервам, вигукнув Ровер, піймавши на собі насмішкуватий погляд Тана. - Так, це система Скворан! Так, я привіз тебе до себе додому, а ще це острів зі штучно створеними на ньому кліматичними умовами! Цей острів, колись мій батько подарував моїй матері! На ньому знаходиться священний колодязь та храм Амріти, релігійний культ, якому поклоняються деякі скворанці! Все? Або тебе ще що-небудь цікавить?! А тепер збирай речі ми йдемо!

- Куди і чому? - процідила К’яра, теж починаючи відчувати незрозумілу злість.

- Повертаємося на наше корито і летимо, тому що я передумав перебувати тут! - кинув їй Ровер з викликом.