Глава 8

- Уяви собі, - буркнула К’яра.

- Ой, навряд чи, - розсміявся він, недовірливо хитаючи головою, розслабившись та відкинувшись спиною на перегородку. Його очі були насиченого блакитного кольору, пульсація зіниць була розміреною, а значить, у Ровера, принаймні поки що, зберігався чудовий настрій. Він посміхався, і посмішка робила його обличчя навіть дуже милим. Дивлячись на нього, К’ярі так не хотілося думати, що перед нею пірат, волоцюга, холоднокровний вбивця та псих.

- Ні, знаю!

- Напевно перевела стареньку через дорогу або здала нічийне сміття в утиль? Ну, розкажи хоч про одну пригоду. У твоєму щоденнику я щось нічого подібного не знаходив, тільки мрії, хоча визнаю, мріяти про пригоди ти можеш.

- Гаразд, - з азартом запалилася К’яра, уражена його глузуванням. - Це було ще до того, як я стала все записувати ...

- Почекай, дай я зручніше влаштуюся, це напевно моторошно захоплююча історія, - ятрив Ровер. - Прошу, продовжуй, - він грав, бавився з нею, але було щось у його поведінці, щось приховане за цією зухвалістю, щось цілісне та глибоке, як цей погляд. Той, хто дійсно цікавився нею. І К’яра несподівано для себе відчула, що здатна сприймати риси його характеру, як погану звичку, і що справжнього Ровера їй ще прийдеться дізнатися. Що скворанін, який сидів біля неї був набагато складніший, ніж можна було уявити на перший погляд. Вивчаючи скворанську, одного разу вона натрапила на дивне висловлювання, залишене невідомим автором: «помилково було вважати, що скворанці це нестійкі та неурівноважені особистості. Якби це було так - внутрішній хаос вже давно б поглинув цю расу. Ні, у них безумовно є характерний особистісний стрижень, але їхні емоції багатошарові. Те, що виривається на поверхню всього лише захисний бар'єр».

- Якось батьки відправили нас з сестрою погостювати до діда, - заговорила К’яра, - Він був ученим і на той момент досліджував пустелі в одній з колоній на Зінає. Мені було тринадцять. І ось в один прекрасний день ми з Хайді вкрали квадроцикл, який працював на сонячних батареях і втекли, вирішивши трохи покататися. Вірніше, це придумала я, а їй нічого не залишалося, як приєднатися до мене, тому що поки вона мене відмовляла ми заїхали вже досить далеко. Але ми не врахували того, що в тій пустелі ночі наступали дуже швидко. А коли стемніло квадроцикл зупинився, як укопаний, прямо на проклятих барханах, тому що ми забули увімкнути накопичувачі енергії перед виїздом. Навігатор, звісно, теж не відповідав, навіть не було зв'язку через якісь перешкоди в магнітному полі. Було дуже холодно. І страшно. Особливо коли з'явилися кочівники. Місцеві аборигени прикрашають свої тіла фарбою, до складу якої входить фосфор. Але тоді ми цього не знали і тому моторошно верещали, коли побачили ці силуети у вигляді скелетів, які світилися в темряві. На скорбах, це такі величезні жуки, кочівники доставили нас назад.

- Я знаю, хто такі скорби, - м'яко посміхнувся Ровер. - Напевно, після цього ти ніколи не виходила на вулицю як стемніє?

- Знову не вгадав, я тікала з дому дуже часто, і зі мною постійно відбувалися всілякі дивні речі, - ледь посміхнувшись, похитала головою К’яра. - Одного разу, це було якраз перед тим, як я познайомилася з Томом. Вислизнувши пізно ввечері з вікна своєї кімнати, я пішки пробиралася до друзів на вечірку, які жили неподалік. Комендантську годину скасували, все було тихо та спокійно, поки вулицю раптом не підірвав шум мотобота, який мчав на шаленій швидкості. Водій був в шоломі, я не бачила його обличчя, але помітивши мене, він підлетів ближче, і майже не зменшуючи швидкості, раптом схопив мене, закинувши на сидіння позаду себе. Щоб залишитися в живих, мені довелося вчепитися за нього мертвою хваткою. Спочатку він мчав по прямій, а потім різко почав підніматися вертикально вгору, зробивши в повітрі кілька сальто. Я думала, що помру від страху, ... але потім, - поринувши у спогади, К’яра знову посміхнулася, не помічаючи здивування на обличчі Ровера. - Потім мені навіть сподобалося, просто захопило дух. ... Ніхто з моїх друзів ніколи б не наважився на подібну нерозсудливість, у нас не прийнято було виходити за рамки, в компаніях дивачкою вічно була лише я, але цей хлопець на боті, ... він був іншим, - пошепки закінчила К’яра, так і не визначивши конкретно яким же був той лихач.

Але Ровер раптом продовжив:

- А потім він повернув тебе на місце, кинувши на прощання фразу невідомою тобі мовою. Може, через це ти й захотіла вивчити скворанську?

- Що?! - здивувалася К’яра. - Звідки ти знаєш, що він зробив потім?!

- У мене ще тиждень після цього не сходив синець на боці, бо ти міцно вп'ялася в мене того разу. А сказав я тобі тоді, «що це так само кайфово, як і кохатися в човні, який мчить по гірській річці», - Ровер посміхнувся. - Сам у шоці! Я навіть забув про це, поки ти мені зараз не нагадала, але ти тоді була трохи іншою, ... інша зачіска, одяг. Це було п'ять років тому, на Аресі, у другій декаді осені.

- Цього не може бути, - вражено вимовила дівчина, дивлячись на нього округленими очима. – Але, ... як таке взагалі можливо!?

- Я ж казав - в кожній системі є свої лазівки. А ще стверджуєш, що не віриш в долю. Це навіть не збіг. Ми реально зустрічалися раніше!

Вона здивовано дивилася на нього в усі очі. Він теж з цікавістю розглядав її, закусивши свою красиву губу. Пауза затягнулася.

«Занадто близько!» - промайнуло у неї в голові, коли його обличчя наблизилося і вона відчула його подих.

- Я не можу! - немов захищаючись, видихнула К’яра, подавшись назад.

- А я нічого й не вимагаю. Просто хочу поцілувати тебе на правах хлопця, який насправді зустрівся тобі раніше, ніж той Томас. Поцілуй мене, К’яра Сноу, на той випадок, якщо завтра ми не повернемося живими, - прошепотів Ровер.

Щось таке проскочило в цьому шепоті. У цьому погляді. Який притягував та страшенно її бентежив. К’яра не могла зрозуміти, чому раптом їй так захотілося поступитися йому. М'яко притулившись до її губ, Ровер обережно розсунув їх язиком, втягуючи в себе її подих. І вона з трепетом прийняла цей поцілунок, наче це було щось непізнане. Цього разу він цілував її зовсім інакше. Цим поцілунком Ровер не тиснув на неї, не змушував. Просто показував, що він може бути дивно ніжним. Відчуття від поцілунку зі скворанцем були звісно ж іншими, ніж поцілунки з Томом.