Глава 7

Він дозволив їй першою вдарити себе. Але потім і не думав жаліти. Звісно бойове мистецтво скворанця було на кілька порядків вище, Яр досконало володів технікою. Від його другого удару К’яра впала, третій випад змусив її озвіріти та відкинути всі правила бою в сторону. Ще декілька разів ухилившись, вона все ж таки врізала йому сильніше, вмазавши кулаком прямо в щелепу, але коли Яр дав здачі – К’яра люто бажала лише одного –  заїхати йому ще, навіть не дивлячись на біль, який поки що її не зупиняв. Це не було схоже на спаринг –  це була сама справжня бійка двох непримиренних сторін. Важке дихання, спітнілі тіла, очі палаючі завзяттям та гнівом, краплі крові на губах, викрики, безжальні махи ногами та кулаками. Здавалося, це був бій не на життя, а на смерть. …Але його раптово зупинили. Ровер схопив розлючену К’яру, Тан утримував оскаженілого Яра.

- Тобі мало? - гаркнув їй Ровер. - Досить! - перехопивши їй руки за спиною, він притиснув її до себе ще міцніше. - У тебе губа, ніс та брова розбиті в кров, а синці ще довго будуть прикрашати твоє миле личко. Сподіваюся, Яросе, тобі стало легше? - вимовив з докором Ровер, глянувши на друга. - Її не було там, Яросе Кім. Вона не тиснула на пуск. К’яра не винна!

- Ні, вона винна!!! - гнівно заволав Яр, намагаючись скинути з себе Тана. - Коли вона принесла присягу, давши клятву служити коаліції та стала військовим офіцером - вона автоматично підписалася під смертним вироком для моєї сім'ї! Її руки теж в їхньої крові! Вона б зробила це, якби була там! Ці тварюки завжди виконують накази! - все-таки вирвавшись, ричачи від люті, яку ще й роз'ятрили болючі спогади, Яр помчав до себе. І Ровер, нарешті, відпустив дівчину.

- Ціла? - ще раз уважно глянув він на неї, розглядаючи садна на її обличчі.

- Нормально, - з роздратуванням відмахнулася вона. - Я вам не пестунка якась і можу за себе постояти! ... Що у нього такого сталося? Розкажи. Я хочу зрозуміти. ... Будь ласка, - стримано, але все ж таки попросила К’яра, дивлячись з-під лоба.

Їхні очі зустрілися, і вона знову відчула якусь незрозумілу енергетику, яка від нього виходила, доброзичливу, магнетизуючу.

- Тільки якщо дозволиш обробити твої садна, - промовив Ровер.

Поміркувавши, К’яра згідно кивнула. І Ровер, розкривши набір першої допомоги почав свою розповідь, з обережністю змащуючи її розбиту губу, намагаючись зупинити кровотечу. Але такі дбайливі дотики його пальців чомусь бентежили дівчину.

«Невимовна картина абсурду - скворанін піклується офіцером коаліції» - подумала К’яра, відчуваючи тривогу, тому що зовні спокійному скворанцю ніяк не можна було довіряти, так як в наступну секунду він, наприклад, міг вдарити або поставити в незручне становище або встати на голову. Вона не знала чого від нього чекати і це лякало.

- Корабель, на якому переправлялася сім'я Яроса - був підірваний, хоча він і не був бойовим. Там загинули батько та два його рідних брата. Троє згоріли заживо. Сили коаліції вистежували залишки розгромленої армади Співдружності, ось і підірвали їх заради зачистки. Ні за що, просто тому що вони були скворанцями. Яр залишився зовсім один, а болю для нього занадто багато. Але ми ж скоти та галактичне сміття, ми ж не можемо страждати. Вірно? - уїдливо закінчив він, окинувши її красномовним поглядом.

К’яра промовчала, опустивши очі. Вперше у неї вичерпалися аргументи. Прибравши від свого обличчя руку Ровера, вона просто пішла.

Піднявши голову лише в каюті ... Яра.

- Пішла геть! Забирайся, гидота така! - його навіть почало трусити при її появі.

- Я співчуваю твоїй втраті, Яросе, - промовила вона не рухаючись.

- Співчуваєш?! А куди мені засунути твоє співчуття?! - підскочив він до неї. - У мене до сих пір у вухах стоїть крик мого молодшого брата. Я був на іншому крейсері, але все чув! Йому було всього п'ять років, він був дитиною, а не солдатом, але твої кровожерливі друзі імперці безжально спалили його!

- Я розумію твій біль, - прошепотіла дівчина, з обережністю заглядаючи йому в очі.

- Ні хріна ти не розумієш, імперська стерво! - схопивши її в оберемок, Яр викинув її в коридор, заблокувавши двері в свою каюту. Але К’яра, переключившись на внутрішній зв'язок корабля, заговорила знову, і її голос доносився вже з усіх динаміків:

- Пробач, за мою приналежність до твоїх ворогів. Моя вина в тому, що я виросла на одній з планет коаліції або в тому, що Імперія веде війну? Але, як тоді мені пробачити тебе, скворанцю? Адже ти теж воював в рядах ополчення Співдружності, яке виступило проти коаліції. На одній з цих війн загинув мій брат Алекс - я дуже його любила. Через два роки загинув і мій батько - його я просто обожнювала. Може ти вбив одного з них, а може, ... це зробив Ровер або Тан. ... А ти кажеш, я не розумію! Мені до сих пір сниться, як я біжу на зустріч усміхненому братові, а добігаючи, обіймаю лише зникаючий серпанок. Це ви не розумієте, що насправді зараз відчуваю я! Мене утримує своєю примхою скворанін, який змусив мене жити новим чужим для мене життям! Іншого виходу у нас з тобою просто немає, Яросе, як терпіти один одного. Ви самі сказали - я скоро набридну Роверу. Ось і давай стоїчно чекати цього моменту. Я більше не хочу з тобою битися. Це мало допомагає. Діра всередині все одно залишається, а мій дід любив повторювати, «що діри найчастіше заповнює тьма».

Яр нічого не відповів, але їй самій стало значно легше, коли вона висловилася словами, а не стусанами. Її чув не тільки Яр, після її слів Ровер та Тан багатозначно переглянулись, але коментувати цю промову скворанці не стали.

К’яра трохи скривилася, коли через деякий час до її каюти увійшов Тан з планшетом під пахвою.

- Не проти скласти мені компанію в «рекс»? Це звичайно не бійка, але все ж, - дружньо налаштованим тоном промовив він.

- Давай, - знизала плечима дівчина, насторожено спостерігаючи, як скворанін активував потрібну гру.

Тан в свою чергу теж час від часу кидав на неї вивчаючі погляди. Першу партію К’яра виграла у нього вже через п'ять хвилин.