Глава 6

- Ви летите на Чорного мерця?!! - продовжила далі К’яра, вражено витріщивши очі. - Це ж самогубство чистої води!

- А тобі що з того, тобі за статутом належить здохнути! Справедливо те, що всі пси та сучки коаліції заслуговують на смерть! - зі злим сарказмом вставив Яр, пожираючи її ненависним поглядом.

- Але не такої жахливої, - вражено прошепотіла дівчина. - Звідти ніхто не повертається.

- А Скай вижив ... в дитинстві. Ти мала рацію ... щодо травми, - холодно процідив Яр тоном, в якому, проте, явно чулися нотки гордості за свого друга. - Його батьків убили у нього на очах, а його самого залишили здихати в печерах Чорного мерця. Але він попри все залишився живим. І тепер неодноразово буваючи з ним там - ми повертаємося звідти кожного разу.

- Брешеш! Навмисно виставляєш його супергероєм або що ви там ще придумали, щоб «відкрити мені очі»?! - недовірливо та різко викрикнула К’яра. - Ні одна жива істота, потрапивши на цю планету - живою не повертається! Придумай що-небудь цікавіше, злісне чудовисько! Хоча, може бути, ті тварюки таких як ви й не жеруть?

 Пальці скворанця до болю вп'ялися в її нижню щелепу, а в недавно синіх очах Яра, які знову змінили свій колір, загрозливо пульсували всі три пари зіниць.

- Бачу, ви тепло поспілкувалися, - пролунав позаду веселий голос Ровера. - Яросе, прошу тебе, зроби від моєї дівчини пару кроків назад.

- Ця дівка - твій самий невдалий жарт, Скаю! Я задушу цю гадину сьогодні або, в крайньому випадку, завтра! Ми не помістимося з нею на цьому кораблі, і тобі доведеться вибирати! Багаторічна дружба або ось це непридатне непорозуміння! - роздратовано кинув Яр, залишаючи відсік.

- Ну чого ти, Колючко, адже потрібно вміти створювати про себе гарне перше враження та заводити друзів, - з іронією промовив Ровер, насмішкувато дивлячись на дівчину. - Вам доведеться подружитися з Яросом, насправді він класний хлопець, ти побачиш це пізніше.

- Ага, я може бути, навіть в нього закохаюся до втрати свідомості! Після того як відлюблю тебе, або встигну до того, як мені знесе дах від Ская Ровера, - уїдливо кинула К’яра. - Ти спеціально залишив мене з ними, щоб і цих перевірити на вошивість? Раптом бовкнуть чогось зайвого, а ти раз-два й спіть вічно, дорогі друзі. Так? - тепер К’яра пашіла злістю вже на його адресу.

- Зовсім ні. Колючко, у тебе маніакальна нав'язливість плюс дезорієнтація в просторі. Вирубай шаблони, дитинко, та шукай себе! Цим двом я довіряю своє життя без залишку як нікому іншому. І я не повірив би жодному твоєму слову, якби тобі раптом спало на думку навести на них підозру. Чим вона так розізлила Яра? - звернувся він до Тана.

- Та дурниці, ти ж знаєш, Яра легко завести, - відмахнувся Тан, продовжуючи уважно та насторожено стежити за поведінкою дівчини, особливо коли Ровер знову перевів всю свою увагу на неї.

- Ти можеш поносити мене на чому світ стоїть, - Ровер зробив паузу, ловлячи її погляд. - Але знай, ніколи не можна передбачити, чим можна вибісити скворанця. Мене не чіпляють образи, але зате я можу, наприклад, сказитися від мовчання або погляду не в ту сторону.

- Ясно, ти ж псих, - перебила його К’яра, знизуючи плечима.

- А ти Колючка, яка має намір все-таки вивести мене, щоб я, нарешті, пристрелив офіцера Сноу від люті, і тоді тебе перестане гризти сумління за невиконані обов’язки. Адже так?

- Але ти не зможеш стежити за мною щомиті! А моя сестра, життям якої ти мене шантажував вже мертва або невідомо де. Так що мене зупинить? - вигукнула дівчина з упертим викликом в голосі.

Ровер подивився на неї довгим пильним поглядом, потім запитав, чомусь сумно посміхнувшись, знову ж таки збиваючи її з пантелику своїми мінливими емоціями:

- А ти хіба хочеш померти, К’яро?

К’яра відвела очі, а він продовжив:

- Хіба тобі не хочеться жити, щоб зрозуміти, що ж це за безмежний світ, в який ми потрапили? Хоча ти знаєш, так, в деяких проявах, місцями він все-таки суцільне лайно, такий, що дійсно хочеться здохнути, але ... є моменти в цьому житті, за які чіпляються мислячі створіння, - Ровер продовжував свердлити її поглядом.

- Сьогодні ти у нас філософ? - пирснув Тан. – Довгий целібат на тобі погано позначається, Скаю.

К’яра не хотіла відповідати на його питання. Якраз зараз вона була не в тому настрої і не в тому положенні, щоб міркувати на подібну тему. Тому що в даному випадку, вона як раз переживала момент «суцільне лайно» у своєму житті, і радіти тут було нема чому.

- Ти не зможеш контролювати мене щомиті, - вперто повторила вона.

- Зможу. У мене є дещо для тебе, - Ровер підійшов ближче, починаючи щось розкладати на столику. - Тільки не кажи потім, що я не надав тобі вибір, і зауваж, тобі я даю його завжди. Так як ти не захотіла відповідати на моє питання, значить, ти визнаєш за мною право на повний контроль. Яросе, ти потримаєш її? Я знаю, що ти там.

- Із задоволенням, - буркнув Яр, виглядаючи з-за рогу.

- І що ти задумав? - злякано заметушилася К’яра, побачивши у нього в руці величезний шприц.

- Це паралізує тебе на деякий час. Ти будеш все бачити, розуміти, але без відчуття болю. За допомогою нещодавно роздобутого мною пристрою я введу тобі в ліву зіницю рідкокристалічний нейродатчік. Він проникне в тебе, розмножиться завдяки наномолекулам, приліпившись до всіх твоїх нервових закінчень. Ти тільки подумаєш зробити якусь дурницю, а нейроспрут в твоєму тілі вже подасть сигнал тривоги ось сюди, - Ровер вказав на наручний сенсор у вигляді чоловічого годинника на своєму зап'ясті. - Коли він подасть сигнал, але нікого з нас поруч з тобою не виявиться - я за допомогою мого пристрою просто вирублю тебе.

На блідому обличчі К’яри було помітно тільки два величезних зелених ока. Схоже було, що і без уколу вона вже втратила дар мови. А Яр раптом нестримно розреготався:

- Виходить, що навіть якщо ця ідіотка раптом злякавшись, наприклад, побачить в туалеті мерзенну багатоніжку або від чого вони там всі шарахаються, її пульс почастішає і вона тут же відключиться? - видавив він. - Сміхота, ох і картини ж на нас чекають. Давай, Скаю, вводь їй цю погань скоріше. Хочу побачити пристрій в дії!