Глава 5

Вона сиділа та чекала в абсолютній тиші, в повній самоті, подумки відмахуючись від жахливого передчуття. Час то тягнувся катастрофічно повільно, то невблаганно стрибав гігантськими стрибками вперед, вражаючи К’яру такими метаморфозами. Минуло сім годин. Не витримавши, вона все-таки зробила черговий запис у своєму щоденнику, змінивши код доступу, не знаючи того, що скворанцю більше й потрібно було знати код, мініатюрний пристрій, який він став носити за вухом, тепер дозволяв йому ловити, зламувати, копіювати та зчитувати інформацію з будь-якого електронного носія в радіусі п'ятдесяти метрів. Тому коли К’яра почала писати, він вже це читав по мірі того, як вона заповнювала сторінку:

 «Можливо, це мій останній запис, але цей клятий рейс перекреслив та понівечив все моє колишнє життя. Вірніше жахливі обставини, які зіштовхнули нас зі скворанцями. Абсолютно усвідомлено тепер я можу сказати, що тієї мене вже немає, зганьбившись я виявилася нікчемним офіцером, дозволивши сестрі та її емоціям керувати моїми вчинками. Навіть потрапивши в полон, я не змогла скористатися правом останнього обов’язку - я все ще жива на потіху скворанцям. Вони вбили всіх військових на кораблі крім мене, а що сталося з моєю сестрою мені вже невідомо, я навіть не можу бути впевнена, що вона вибралася.

Цей скворанін ... він не такий як інші. Монстр, розумний, спритний, сильний та хижий, я це скоріше відчула, ніж побачила. У глибині душі я боюся його, а ще більше я боюся стати його іграшкою. Не можу ... все ніяк не можу повірити, що це сталося зі мною. У мене тепер лише два шляхи: померти або тікати. Третього просто не дано. Значить, я виберу один з них та почну діяти . ... Мені страшно, бо я тут зовсім сама і мені моторошно від випробувань, які можливо чекають на мене у майбутньому. В академії нас гартували психотренінгом, забивали теорією та стратегією, навчали навичкам рукопашного бою та володінням зброєю різної специфіки, але коли це трапляється з тобою в реальності, а не на симуляторі ... чогось все-таки не вистачає або все виявляється зовсім іншим. Хоча я ще не здаюся ... »

 Скворанці не з'являлися, але після закінчення семи годин корабель знову злетів, без прориву через атмосферу, мабуть перебазувалися з однієї точки планети на іншу. І тільки після цього двері боксу знову відчинилися.

- Що з моєю сестрою? - змучено вимовила К’яра. Через всі ці емоції, які майже розчавили її за цей час, у неї вже навіть не було сил відчувати по відношенню до нього непримиренну лють.

- Лагідна та тиха, просто диво, - пожартував Ровер, навмисне продовжуючи тримати її в невіданні.

- Я ... по-хорошому ... запитала ... у тебе ... йолопе ти розфарбований, ... що ти ... з ними зробив?

- Все добре з твоєю сестричкою! - гаркнув він у відповідь на її зубовний скрегіт. - Я посадив їх в таксоліт та довго махав ручкою на прощання! Сам собі не вірю, що я так легко відпустив громадян Імперії, але з іншого боку - тепер ти мені багато чим зобов'язана. Хоча чому багато чим? Ти зобов’язана мені всім!

- Вона жива? Ти не брешеш?! - схопилася К’яра.

- Як же з тобою нудно! - закотив очі Ровер. - А чому ти не питаєш, що я зроблю з тобою?

- Та мені плювати, байдуже, хоч сказися, - як можна холодніше вимовила К’яра. - В результаті ти ж все одно мене вб'єш.

- Плювати кажеш? Ну- ну, - якось дивно посміхнувся він, пильно розглядаючи обличчя дівчини.

- Будь чоловіком, скворанцю, убий мене зараз і швидко! - вона теж не зводила з нього очей, зухвало піднявши підборіддя. Зараз К’яра й справді воліла загинути не від отрути, а від ворожої зброї, тоді б це хоч якось затушувало її боягузтво перед власним сумлінням.

- Оце вже ні, моя дорогенька, все так швидко не закінчиться, тим більше, у нас з тобою намічається інтрижка, і я хочу виграти в цьому парі! - Ровер дражнив її. І К’яра знала, що розумніше було б змовчати, але він моторошно злив її, і стриматися зараз у неї просто не вийшло. Не змогла. Такого в теорії не було.

- Я ніколи тебе не покохаю, кретине! Це в принципі неможливо! Це ж дико та смішно! Вбий це в свою дурну скворанську макітру! - вигукнула К’яра, швидко крокуючи слідом за ним коридорним відсіком, бо ніхто її не зупиняв. - І навіть не тому що ти скворанська сволота і ми ворогуючі сторони, а тому що я кохаю іншого гідного хлопця, якості якого тобі навіть і не снилися!

- Ой, це так зворушливо! - зі злим сарказмом кинув Ровер, різко обернувшись, мало не зіткнувшись з нею. - Але ось що ти повинна ще знати - ти ніколи більше не побачиш свого ненаглядного Тома!!! - для більшого ефекту він навіть красномовно тицьнув у неї пальцем.

- Це ще чому? Тому що ти все-таки пристрелиш мене, так? - не здавалася К’яра, знову гордо скинувши підборіддя.

- Ні, тому що твій милий просто не буде тебе шукати і рятувати не кинеться. Готовий посперечатися на свою праву руку. Тому що таких якостей, як відданість хибним ідеалам, тупа військова виправка, священний обов'язок перед коаліцією загарбників та бажання вислужитися, навіть якщо для цього потрібно комусь вилизувати чоботи - у мене дійсно немає! І ще, цей імперський молокосос тебе не кохає, як ти помилково вважала! Шкода тебе розчаровувати, але боюся розчарування тільки починають переслідувати тебе, моя бідна лялечко! - цю фразу Ровер кинув з особливим знущанням, перш ніж повернути за ріг.

К’яра влетіла за ним, щоб вибухнути черговою гнівною фразою, яка розпирала їй груди, як раптом застигла, побачивши, принаймні, несподівано для себе, як двоє скворанців по-братськи обіймаються один з одним.

Ровер радісно обіймав якогось довготелесого скворанця куйовдячи долонею його коротко обстрижену голову. К’яру здивувало навіть не те, що присутні тут скворанці були не з тих, хто спочатку напав на крейсер. Ці двоє були вдягнені інакше та трималися з Ровером як з рідним. Просто після такої огидної та жахливої поведінки з боку Ровера - її вразив саме прояв теплих почуттів між скворанцями.