Глава 23

Мене розбудив звук вхідних дверей, що відкриваються. Принаймні, коли розплющила очі, мені здалося, що це саме так. Хоча з огляду на те, що спали ми на другому поверсі, а в квартирі наворочена звукоізоляція, таке було малоймовірним.

Одразу згадалися події минулого вечора. Моторошний скандал, кинуті в обличчя звинувачення, Сашин переляк. Внутрішньо здригнувшись, я перевела погляд на дочку, що мирно спала поруч. Погладила її по волоссю, легенько поцілувала в щоку.

Коли тихенько вибиралася з ліжка, почула у коридорі кроки. Тепер точно не здається.

Кілька секунд і двері в дитячу відчинилися, і я побачила Сергія. Блідий, скуйовджений, з почервонілими запаленими очима, він стояв на порозі і дивився на мене поглядом побитого собаки.

Приклавши палець до губ, я вийшла до нього в коридор. Вказала пальцем напрямок – у спальню. Все моє єство стискалося, протестувало, до смерті боячись розмови, але я затикала йому рота. Зараз не той час, щоб по-дитячому грати в мовчанки та образи. Ми маємо поговорити, як дорослі люди. Вирішити, що робити далі.

- Віро, пробач мені, - прохрипів Сергій, ставши переді мною на коліна.

Обійняв мої стегна тремтячими руками, притулився до живота обличчям.

- Пробач…

Розпач у його голосі знайомо чіпляв мене. Відчуття того, що він мене кохвє, а я його - ні, і він це знає і мучиться, знову прокинулося всередині, піднімаючи хвилю сорому.

- Сергію, встань, будь ласка! Я тебе прошу, давай спокійно поговоримо, – попросила я.

Він прибрав руки, хитаючись підвівся. Я сіла на ліжко, він поряд.

- Пробач мені, - повторив чоловік.

- Сергію, за що пробачити? За правду? Так на неї не ображаються і за неї пробачення не просять, - я знизала плечима.

- Віро, я кохаю тебе. І люблю нашу дочку. Незважаючи ні на що це так, - він узяв мене за руку. Наші погляди зустрілися. Сергіїв був хворий, винний, розбитий. Я знала цей погляд.

- Коли я почув учора, як ти їй кажеш, що я не їй батько, я зірвався, так. Не мав права, розумію… Скажи мені, як це можна виправити і я це зроблю, клянуся.

Я відчувала, що він каже щиро. Знала це. І всередині теплою хвилею наростало полегшення.

- Сергію, я розумію, що мала обговорити це з тобою. Вибач, що поспішила, - підбираючи слова, говорила я. - Але дівчата у студії сказали Саші, що ти їй не батько. Засмутили її. Вона так плакала, не знала, що думати. Це дитина, Сергію. Маленька, п'ятирічна дівчинка. Ми для неї – головні люди в житті. І величезний удар дізнаватися таке... Вона ж не все ще може зрозуміти. Вона маленька. А я не знала, що робити і сердилась на тебе, що ти не зміг підчистити ці чортові новини…

До кінця фрази мій голос зірвався, а на очі навернулися сльози. Від болю за дочку, страху за неї розривалося серце.

- Я мала їй пояснити, розумієш? І я більше не хочу їй брехати.

- Розумію, - він обійняв мене. - Слово честі, розумію. Мені потрібен час, щоб прийняти, але це не має значення. Віра, я залишусь батьком Саші. Так, це зараз, як просто слова звучить, але це так. Вона була, є і буде нашою спільною дочкою. Це не зміниться.

Я заплющила очі. Закивала головою, не в змозі щось відповісти.

- А щодо Шмідта… Так, все так і було, - промовив він. - Я підставив його. Заздрив, що в нього було все з самого початку, а я скільки не орав - залишався на побігеньках. Що ти його – заздрив. Бо закохався у тебе і хотів собі. І так, я розумію, що винен. Вже розумію, так. І, якби можна було повернутися в минуле, я б так не вчинив. Не зрадив би кращого друга, але зробив би все, щоби ти була зі мною. Тому що він ніколи не був гідний тебе, не міг тебе оцінити інакше б не зраджував. І я не використовував тебе, я кохав тебе. І хотів бути поруч і був поруч. Нехай пізніше, ніж мав, але… Минулого не змінити. У нас тільки сьогодення є й майбутнє. Наше майбутнє, Віро. І щоб воно було щасливим, нам потрібно бути однією командою. Шмідт має право прагнути помсти. Але не має права використовувати з цією метою дитину. Свою дочку. Тебе використовувати не має права. Це лише між нами має бути. А він цього не розуміє. Як і завжди, як і раніше йому начхати на всіх, окрім себе. Навіть на ні в чому не винну дитину. Але, повторюся, я не дозволю йому зробити більшого, ніж він уже зробив. Це важко, але ти мусиш мені вірити.

Він говорив із жаром, з емоціями, щиро. І я вірила йому. Вірила так само, як усі ці шість років. Точніше ні, не так... Я вірила йому знову. Інакше. По-новому, але вірила. Тому що, незважаючи ні на що, знала - він і справді мене кохає. Кохає так, як ніхто ніколи не кохав. Одержимою всепоглинаючою любов'ю. І це найголовніше.

- Мам? - долинув з коридору голос Саші.

- Ми тут, дочко, - квапливо витерши сльози, що набігли, відповіла я.

Постукавши, Саша зайшла до спальні. Побачивши Сергія, злякано завмерла і я побачила, як її очі наповнюються сльозами.

- Сашуню, - Сергійко сповз на підлогу до її ніг, - ти пробач мені за вчорашнє. Я дурниць наговорив справжнісіньких. Це все не правда. Я завжди тебе любитиму і завжди буду твоїм татом. Нічого не зміниться,обіцяю.

- Та-ату, - розплакалася вона і повисла у Сергія на шиї. - Я так тебе люблю і я так учора злякалася.

- Знаю, моя люба, - говорив він, обіймаючи її. – Знаю.

- Мені мама розповіла, що раніше у мене був інший тато, але він перестав нас любити та пішов. А потім ти з'явився. І мені не потрібен ніякий інший тато, окрім тебе. Я тебе люблю.

Я дуже постаралася не розплакатися від її слів. Не знаю як, моя мала змогла зробити настільки дорослі висновки з моїх незграбних, плутаних пояснення, але вона це зробила.

Вперше за ці тижні я відчувала, що крізь грозові хмари, що закрили сонце на небосхилі нашого життя, несміливо пробиваються його теплі, життєрадісні промені. Вперше я відчувала проблиски надії. І це відчуття не залишило мене і в день наступного судового засідання у Сашиній справі. Суддя взяв до уваги результат ДНК-тесту, але разом із ним і той факт, що перший був зроблений незаконно – без нашої згоди. А ще те, що ми з Сергійком, як батьки, бездоганні у всіх сенсах цього поняття. Саме Сергійко ростив Сашу, був їй батьком, а наш шлюб зі Шмідтом розпався через подружню зраду, про яку було всім відомо. До того ж він відсидів термін, а репутація Сергія була чистою.