Глава 13

Віра Логінова

- Кохана, не турбуйся ні про що, - говорив Сергій, - Тобі повернуть твій бізнес, обіцяю. Я вигадаю, як це зробити.

- Знаю, - кивала я, дуже намагаючись не показувати страху.

Ні, не за власний салон краси в плані якого "своїм" людям дали зрозуміти, що наших важелів впливу не вистачає для того, щоб мені дали працювати. Тому що салон можна не лише закрити через невідповідність нормам пожежної безпеки. З ним може ще щось трапитися через них. Пожежа, наприклад. І тоді нічого взагалі не доведеш.

Я переживала за сім'ю. За Сашу, за Сергія.

Тому що, як виявилось, Шмідт не жартував. Він дійсно мав можливість дістати нас і він нею скористався.

Мамі ми нічого не сказали. Я збрехала, що вирішила трохи відпочити і якомога більше з нею часу провести, простежити щоб вона всіх лікарів пройшла і так далі. Частково це було правдою, тому вона легко повірила. На щастя, з її здоров'ям все було добре, час ми провели чудово настільки, наскільки було можливо з урахуванням ситуації і в неділю я посадила її на поїзд до рідного міста. Виїжджала мама з легким серцем, а на моєму лежав свинцевий тягар.

Сидячи вдома, я не знала, куди себе подіти і чим займатися. Занадто звикла до великої завантаженості та великої кількості роботи. Її відсутність лише посилювала тривожність і забирала сили не накручувати себе, вигадуючи дедалі небезпечніші сценарії майбутнього.

Хто знає, на що він здатний?

Сергій запропонував нам із Сашею виїхати відпочити. І це була чудова ідея, але я відмовилася. Розуміла, що не маю права його самого залишати в такий момент і показувати згодою виїхати те, що не вірю у здатність чоловіка впоратися із проблемою. А тому залишилася вдома і навіть продовжила водити доньку в садочок і на балет, правда попросила Сергія про двох охоронців замість одного і сама не сідала за кермо, я їздила з водієм.

Вірити у те, що Шмідт здатний на щось серйозніше, наприклад, нашкодити комусь із нас фізично не хотілося. Було складно таке уявити. Але... Якось я вже помилилася в ньому.

– А до нас сьогодні лікарі приїжджали, – розповідала Саша, коли я забрала її з садочка у середу, – аналізи брали.

- Які лікарі? - я перевела погляд із неї на виховательку.

– Державна комісія. У них якась рознарядка по епідеміологічному скринінгу на антитіла до ковіда, - відповіла вона, - Зіскоби взяли в нас і в дітей і все.

- Але ніякої епідемії в садочку немає, вірно? - насторожилася я.

- Звичайно, ні. У Саші в групі тільки двоє хворі і то звичайну застуду. Але сезон такий самі розумієте.

Я видихнула. Наказала собі заспокоїтись і перестати накручувати себе на рівному місці. Навіть якби й епідемія, нічого страшного. Чим нас можна особливо здивувати вже після глобальної, вірно?

- А що ще було в садку цікавого?

- У нас буде виступ на Миколайчика. Дали віршики вивчити і костюм потрібно купити. Я – свинка "Пеппа".

- Чудово. Сьогодні ввечері, якщо хочеш, оберемо в Інтернеті?

- Та-а-ак!

Коли зайшли до квартири, я побачила, що Сергій уже теж удома. Він сидів на дивані в залі, звісивши голову і спершись ліктями об коліна. Таку позу він приймав, коли траплялося щось серйозне.

Побачивши нас, він з посмішкою поспішив назустріч.

- Принцеси мої, - взяв на руки Сашу, що підбігла до нього, поцілував мене, - А я вирішив сьогодні з роботи раніше прийти, у нас же свято.

Я задумалася на кілька секунд, намагаючись пригадати, що це за дата сьогодні.

– Ми матусі роботу повертаємо, – оголосив Сергій.

– Як? - ахнула я.

- Ну, як, - задоволено усміхнувся чоловік, віддаючи мені папери, - татко ж чарівник і все може. Особливо заради матусі.

Заплескавши в долоні, я обійняла і поцілувала його. Вкотре подумки подякувала долі за те, що Сергійко з'явився в нашому з Сашою житті. За те, яка він людина.

- Завтра вже можеш відкриватися. Давай, дзвони своїм, я ж знаю, що ти хочеш. А потім у рестик поїдемо, - із широкою усмішкою запропонував Сергійко, дивлячись на мою практично дитячу радість від отриманої новини.

І не лише від неї.

Я одразу ж набрала Олену. Потім своїх майстрів. Далі постійних клієнтів. Від полегшення та радості по шкірі бігли лоскітні мурашки.

Ось бачиш, Вірко, все гаразд. Не такий уже твій Шмідт і крутий і страшний, як виявилось.

Не мій!

Нікіта Шмідт

Він жодного слова не сказав матері. І зумів не показати своїх емоцій від побаченого. Вже що, а приховувати їх він умів бездоганно. Догортав альбом, допив чай, ще трохи посидів і навіть на обід залишився і все, що тітка Клава йому з собою наготувала, погодився взяти.

Потім стрибнув у тачку та поїхав до себе додому. Залишившись сам, почав метатися, як той звір у клітці, не знаючи, куди себе подіти.

Ну а що, таке могло бути. Вона спала з ними обома. Не знала, від кого дитина… Цікаво, а Логінов у курсі?

Чи це Шмідту все в принципі здалося? Усі діти один на одного схожі. Просто збіг, так буває.

Він мучився так дві ночі та один день, а потім вирішив перевірити. Краще нехай він почуватиметься повним недоумком, ніж дозволить Логінову і далі ростити свою дитину. Ну оце вже ні…

Далі все було справою техніки та бабла. І ось в Сашин садочок приїхала медкомісія, нібито щоб зробити профілактичні тести на улюблений модний вірус. А потім майже тиждень довбаного очікування. У які він дізнався, що Логінов таки знайшов спосіб "порішати" з Віриним салоном. Йому на це було в той момент глибоко начхати. Принаймні до того, як дізнається результат ДНК тесту точно.

І ось він його дізнався.

Збіг становив дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка.

Саша його дочка. Його та Віри. А це брехливе стерво йому не сказала. Приховала. Прізвище та по батькові зрадника їхній доньці дала.

Зім’явши листок у кулаку, Шмідт сповз на підлогу по стіні у своєму кабінеті, сліпо дивлячись у простір. Грудну клітину розривало від болю. Так само, як коли розуміючи, що його кохана дівчинка, його дружина, його слабке місце, в яке не посоромиться вдарити ублюдок-Барицький, який захотів заграбастити його фірму, вирішив відібрати у нього цей козир. Відібрати найнадійнішим способом. Усім показати, що Віра для нього так… Ні про що. Нічого не означає. І її саму змусити триматися подалі. А зробити це можна було лише змусивши себе зненавидіти.