ВИРІШАЛЬНИЙ ЧАС НАСТАВ: "В Умбрі щось не так"

Початок весни 320 року 

Гео, місто Умбра — столиця П'яти Земель

          Умбра саме відсвяткувала весняне сонцестояння і Новий рік, коли відбулися дивні зміни. Містяни помітили, що на вулицях стало значно більше озброєної варти — особливо біля дому префекта. Хоча уряд і префектура усе заперечували, активно ширилися чутки, що Останній Зрячий таємно покинув столицю. Кілька разів траплялися не надто суттєві, але насторожуючі мітинги Архітекторів і Молодших Істориків. Вони всі як один стверджували, що система правління дала збій і, що префект хоче захопити владу. На цю "маячню" пристали одиниці. Інші обрали довіритися уряду, який завжди про них піклувався. Мітингарі досить швидко зникли з міських вулиць. Столична газета публікувала заспокійливі статті та розумні пояснення "підлих диверсійних маніпуляцій". Тому Новий рік усе ж відсвяткували досить весело. Префект організував у центрі величезний ярмарок — з народними гуляннями, акробатами, мандрівним театром, музикою та смачними частуваннями. Аби забезпечити охорону правопорядку, префект додатково залучив близько сотні охоронців. Їхній озброєний «до зубів» вигляд трохи бентежив, але ж префект завжди дбав про потреби городян, а тому всі швидко заспокоїлися.

          Мічений уже поставив своїх людей в урядовому кварталі, а підкуплені чиновники першого порядку відкрили перед ним двері. Люди префекта прочесали всі будівлі, шукаючи бодай якусь зачіпку, яка могла б вказати на місцезнаходження Останнього. Адже лише Зрячий знав де знаходиться Ковчег, міг надати доступ до нього і... розкрити спосіб, як стати безсмертним. А якщо й не безсмертним — то жити так довго, як Зрячі. Останньому точно більше шестисот років. Необмежена влада і довге життя… що може бути солодше?

     З тих пір, як до Міченого повернулася пам'ять, він не просто згадав, ким був ще на Землі — він згадав себе вже на борту корабля, згадав побачені лабораторії, згадав розподільчі пункти... Усі ці роки він методично дерся драбиною влади і багатів — заробляв гроші, аби оплатити доступ до прихованої інформації. Префект навіть особисто бував у таємних архівах, а туди лише одиниці зі смертних можуть потрапити.

     Він також знав, що Зрячі колись володіли зброєю масового знищення. А ще — що в їхніх архівах зберігалося кілька екземплярів справної й досі потужної вогнепальної зброї. До неї префект теж проклав собі шлях, щедро розсипаючи матеріальні заохочення та солодкі обіцянки. Так він отримав річ, яку називали кулеметом, а разом із нею — кілька повних комплектів для заряджання. Це була значна перевага. Більше ніхто не мав подібного озброєння, а отже, всі схилять голови та визнають його верховним правителем цивілізації.

"Тільки де той триклятий Останній? Як же його звати?.. Келхун?" — Мічений копирсався у власній пам’яті, обмірковуючи, куди той міг податися. "Дарма я все-таки прибрав Хранителя Дрока… Його павутиння контактів зараз би стало в пригоді. Старий павук… чому ж ти не став на мій бік?"

Таємна інформаційна мережа Дрока й справді була б безцінною. Але старигань не захотів переходити на його сторону, хоч Мічений особисто приїжджав на перемовини. Дрок був не просто Верховним Хранителем — він знав майже стільки ж, як і Зрячі. Якби не розізлив префекта Умбри, то лишився б живий, і Мічений, без сумніву, знайшов би спосіб витягти потрібну інформацію.

     Префект також немало вклав у власну тіньову мережу. Саме завдяки їй і довідався про існування Братства Хроноса — повстанців, яких не влаштовувала влада Зрячих. Він навіть намагався домовитися з ними, пропонуючи підтримати його кандидатуру на посаду Правонаступника, коли Останній Зрячий «добровільно» вирішить відійти від справ. Але Братство категорично відмовилося.

    Тоді ж він дізнався важливу деталь: у тілі кожного зі Зрячих, просто в грудній клітці, вживлені металеві пластини, на яких записано величезну кількість засекреченої інформації. Якщо Зрячий відходив за всіма правилами, диск сам виходив на поверхню й передавався Правонаступнику.

    Для Міченого не було секретом, що Останній прибрав Банита й Амадея — бо вважав, що вони спотворюють суть експерименту. Але що сталося з їхніми пластинами? Чи вилучив їх Останній? Якщо так, де вони тепер? А якщо ні, де тіла тих Зрячих? Де він їх сховав?

Питань було більше, ніж відповідей. Та Мічений відчував, що вже намацує потрібні ниточки.
Так, з нього теж вийшов би непоганий павук-Хранитель.

"Я так близько. Ближче, ніж будь-коли. Влада, довголіття, можливість переписати правила! Треба лише знайти Останнього. Вони всі однакові. І Зрячі, і люди. Кожного можна зламати. Кожного можна купити... або вбити. А я… я переживу всіх. Стану тим, кому вклоняється цивілізація" — думав-мріяв Мічений.

Він саме сидів у своєму кабінеті, коли слуга повідомив про таємничого гостя, що передав префекту листа й просив аудієнції. Префект зірвав печатку, розкрив конверт. Написане змусило його підскочити.

— Зви його. Зви!

Він чудово розумів: щойно отримав шанс здобути перевагу. Абсолютну.

Його люди натрапили на слід Останнього: той подався у Сіру Зону, де умбрійські патрулі майже не з’являлися. Неочікувано — але й не дивно, що він вирішив утекти до своїх «улюбленців» — повстанців. Міченого їхнє невелике поселення раніше не цікавило: зброї немає, людей мало. Жили собі тихо, скотарством займалися. У політику не лізли.

Тепер же дивувало інше: чому Останній вирішив перечекати саме серед них? Певно, щось пообіцяв.

У листі також повідомлялося, що на його слід вийшов один зі старших Істориків — Ібер. Про цього типа Мічений знав чимало. Ібер уже був під його прицілом: його мали схопити ще восени, коли той повертався з археологами. Але його там не було. Потім слідчі вистежили його в Умбрі — і він знову зник. І ось — з’явився. Цілком можливо, що Історик теж хоче урвати собі шматок.

"Чи він справді такий принциповий? Чи просто має власний план? Історики… ці високодуховні моралісти. Палка в колеса — це їхній талант. Вони визнають лише свою “просвітницьку місію”. Майже монахи… Їхньої організації не повинно існувати, коли я прийду до влади".